Цю вишивку, вишиту в Афганістані, знайшла сьогодні, блукаючи Інтернетом. В ходу тут і саморобні ляльки з паличок. Їм навіть одяг шиють, а обличчя у ляльок без вічок, ротиків і носиків, а просто вишитий орнамент у вигляді хрестоподібного солярного символу (прим. С.П. - ромба, символ Берегині Роду). Таку ляльку мені і подарували. Ці ляльки дуже схожі на традиційні українські ляльки-мотанки. У останніх теж не прийнято зображати обличчя - замість нього, найчастіше, вишивають такий же солярний знак. Як і українські «мотанки» афганські безликі ляльки не тільки іграшки, а й обереги. А обличчя ляльці не зображують спеціально. Вважається, що якщо хто намалює обличчя, то частка його душі переселиться в ляльку і людина захворіє.
Дівчатка ще грають шматочками глини загорнутими в яскраву фольгу. Моя мама розповідала, що відразу після війни і наші дівчатка грали такими ж грудочками глини, загорнутими в цукеркові фантики!
Зараз читаю книжку Василя Кобилюха "Праукраїна і Санскрит", видану в видавництві «Мандрівець», де і вказано, що праукраїнці (орії, арії) утворили сім’ю індоєвропейських мов. Арії, що жили на наших прадавніх українських землях, зайшли і оселилися на території Індії, Пакистану, Афганістану і ще ін., як в Європі так і Азії. В тому числі і вкорінилися в землях теперішньої Турції. Я глянула, на підлозі в мене є турецький килимок, а на ньому узори подібні до українських. Пригадала, що чоловік української співачки Анні Лорак, що є турком за національністю, говорив, що коли він вперше приїхав в Чернівці до родичів Анні Лорак, то побачив, що хата в середині прикрашена так само як в Турції в нього вдома.
Питання прибуття аріїв на терени Індії у 5-3 тисячолітті до н.е. нині у літературі практично не дискутується. Арії – «благородні творці, працьовиті умільці, гідні, вельмишановні, вибрані, дружні, вірні.» Прибувши до Індії з території сучасної України, «були блакитноокими або сіроокими людьми з русявим або каштановим волоссям, їхня мова дала початок Санскритові – мові священних книг, на всій сучасній Індії, Пакистану, Бангладеш, Афганістану, Киргизії і тд.» (Наливайко С. З незамуленого джерела. Міфи давньої Індії. – К., 1992. – С.197).
Закінчує книгу В. Кобилюх словами:
"Найбільша зброя для сучасних українців нині - терпеливо і старанно вивчати праісторію України і Санскрит. З цього таємного, але золотого Храму людина виходить, як Сонце, з благословенною душею, ясними очима, справедливими устами і Вкраїною у серці".
Наш славетний мовознавець Олександр Потебня, вивчаючи найдавнішу усну народну творчість, дійшов висновку, що початки нинішньої української мови сягають 40 тисяч років.
А тепер про санскрит. Дослівно це слово означає: культурна упорядкована мова. Вона відкрилася вченим Європи у 1762 році після захоплення Індії англійськими військами. До того часу ніхто з науковців не мав жодного уявлення про якусь мову, спільну для всіх інших мов.
Знаменитий французький дослідник Шампольон вивчав єгипетські ієрогліфи. Ключ до їх прочитання він знайшов, лише ознайомившись із праукраїнською мовою. Її тоді називали давньоскіфською, сколотською чи давньорусинською. З часу цього відкриття минуло вже 177 років.
У “Британській Енциклопедії” у статті “Англійська мова” знаменитий вчений філолог Річард Білсон пише:
“Англійська мова та більшість індоєвропейських мов походять із прамови, що нею розмовляли десь 5000 років тому на сучасній території України”.
Можна скептично до цього всього віднестися. Але.............. Бог дає розум мені звернутися до класика індійської літератури Рабіндраната Тагора, який є таким самим велетом для індійського народу, як для українців Тарас Шевченко. Вірш "Свята земля Індії" повністю підтверджує все вище сказане. Український переклад іншого велета українського духу Миколи Бажана. (Т.2. Переклади, Київ, 2004)
Свята земля Індії (Рабіндранат Тагор)
Глянь, о душе моя,- ось жадана земля,
Ось земля споконвічна прочан.
Глянь на Індію ти, на той берег святий,
Де вселюдства шумить океан.
Тут побожно спинись, руки звівши увись,
І людині, як богу, вклонись,-
Кращим словом пісень, вищим зльотом натхнень,
Слав людину ти завше і скрізь.
Ось безмежжя долин, де річок в'ється плин,
Ось замислених гір караван.
Глянь на Індію ти, на той берег святий,
Де вселюдства шумить океан.
Невідомо - звідкіль, валом юрб, наче хвиль,
Лився в Індію людський потік,-
Він ішов звіддалік і губився навік
В океані, як паводок рік.
Тут арійці були, неарійці ішли,
Тут китаєць, і гуни, і патан,
І племен скіфських рід, і могол, і дравид
Позливались в один океан...
"... Наші знамениті вчені вміли спрогнозувати. Вони добре знали, що в нашому рідному краєві будуть винищувальні війни і грабунки, й тому зі своїми науковими здобутками їхали до ІНДІЇ, аби десь у якійсь печері зробити своєрідну бібліотеку і заховати від ворожого ока свої наукові праці у вигляді клинописних книг. Нині ті книги надруковані у класичному САНСКРИТІ в Індії. Вони вважаються національною скарбницею Індії та України. Колись ці написання були закодовані у прадавні протоіндійські письмена перед злодіями і спекулянтами. Ось чому потрібно знати САНСКРИТ, щоби довідатися про сокровенні задуми й достеменно вивчити теорії наших дорогих предків, які так чесно піклувалися про наше близьке і далеке, про свідоме і величаве майбутнє. Бо держава чи нація без вагомого історичного минулого виглядає наче байстря у всесвітній історії. Вона вештається по світу, завойовує сусідні держави і загарбує все до своїх музеїв, видаючи його за своє, рідне. Потім вихваляється чужим скарбом." Проте чужі експонати не гріють душі туземців..."
за матеріалами Василя Кобилюха "Праукраїна і санскрит"
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
