Четвер
28 бер., 2024
     

Ukrainian English

Українські народні танці

Рейтинг 3.7 з 5. Голосів: 22

Українські народні танці

Чому люди танцюють? Мистецтво танцю запрограмоване в людині самою природою. Всі істоти живуть за рахунок ритмічного биття сердець, ритмічного дихання. Тварини, що живуть на суші пересуваються завдяки ритмічному пересуванню ніг, птахи літають завдяки ритмічному маханню крилами. Танець має такий самий вік, як і перша людина, що виражала свої почуття радості або суму ритмічними рухами 25 000 років тому. Танець надихається ритмом життя, що пульсує в людині та у всесвіті. Більшість людських почуттів – це інстинкти, які є спільними у вчених інтелектуалів і менш освічених людей – тих, що живуть у 21 сторіччі і тих, що жили 20 000 років тому.

Історія українського танцю

Танець був створений первісними людьми як частина складного ритуалу, який мав на меті інтенсифікувати людську енергію для найповнішого впливу на явища природи і життя. У давні часи танець був абсолютним вираженням вього життя людей. Перші танці були простими, але навчаючись контролювати навколишнє середовище, люди змінювали умови свого життя, і танці ставали складнішими.

Перші танці не мали музичного супроводу, але давні люди не могли не усвідомити ефекту звуків своїх ніг, що тупотіли по землі. Так танцори самі створили музичний ударний акомпанімент – і це були не тільки тупотіння ніг, а й також плескання в долоні, клацання пальців, биття по шкірі тварини, натягнутої на раму. Пізніше мелодія – імітація співу пташок або протяжне відображення людського мовлення – прикрасила ритмічні удари. В танці важливо рухатись синхронно, і мелодія не тільки заповнювала інтервали між ритмічними ударами, але й допомагала запам’ятати танець. Послідовні удари – це інтегральна частина суспільного танцю, вони надають моніторний сигнал і контролюють ритмічний рух і темп танцю, який може нарастати або уповільнюватись в залежності від ведучого.

З розвитком цивілізацій умови життя людей змінились. Полегшення виробництва харчів, виникнення фабрикантів та купців зумовило виникнення класу шляхтичів, які, маючи вільний час та гроші, хотіли розваг. Нові танці почали створюватись, але їхні рухи вже не були важливі, бо не мали значення. Запозичені в давніх обрядах рухи були адаптовані, щоб задовольнити рафіновані смаки придворних. Стрибок перетворився на уклін, стрімкий біг – на полонез. Жвавий, тобто життєдійний, танець приручили і перетворили на мінует. Життя покинуло танець і природа більше не захищає людину.

Сьогодні люди все більше відриваються від природного середовища, руйнуються зв’язки, які налагоджувались віками та визначали буття. Все глибше прірва духовної пустоти, як в окремій людини, так і суспільстві. Але свідомість людини з давніх часів не змінилась. Під пресом інформаційної революції вона сховалась у глибини підсвідомості та набула інших форм вираження – і це призводить до внутрішніх та міжлюдських конфліктів. Внутрішнє Я людини продовжує жити за законами природи, Сонячні та Місячні цикли визначають її буття. Тому сучасній людині так притамана тяга до  ’давнього, священого’.

Тяга людей до танців підтверджує це: на будь-якому святкуванні під час масових танців люди інтуітивно стають у коло, але у більшості випадків обмежуються рухом по колу та зходом у центр і назад – хотілося б ще якихось рухів та фігур, але яких? Якщо ж на святі присутня людина, яка знає традиційні масові танці – усі з неабияким ентузіазмом приєднуються, обличчя людей світяться радістю і (без перебільшення!) щастям.  Це пояснюється тим, що традиційні обряди мають в собі ‘концентрат’ культурно-інформаційних кодів, що викликають певний стан, емоції, переживання – насамперед відчуття спокою та душевного задоволення, оскільки людина приєдналась до ритмів космосу і, відповідно до глибинної свідомості, виживе. Святкова обрядовість, як втілення зконцентрованого народного досвіду може послужити засобом психічного (а, в наслідок, і фізичного) зцілення, оскільки обряди мають не тільки аграрну, але й медичну мету. Життя по річному колу психологічно та психофізіологічно підвищує стійкість організму людини до зовнішніх та внутрішніх стресів – а виконання обрядових танців виступає засобом приєднання до життя Всесвіту.

Танцюючі богині на трипільській кераміціТанцюючі бітрикутні чоловічки і богині на трипільській кераміці, Подніпров'я, 7000 р. до н.е. 

Українські народні танці, як і всі інші, беруть свій початок у хороводах.  В давніх народних танцях всі рухаються по колу, формуючи єдине ЦІЛЕ-CELLA-CHEILE-CEILI-CEILIDH-КЕЛИХ-КОЛЯДА-WHOLE-КОЛО-COLO-SOLO-SOLE-СОЛНЦЕ-СОНЦЕ.

Основні рухи в народних танках – прості ходи та біги, притупи тощо, які дають можливість дійти певної узгодженості рухів великій кількості виконавців. Серед давніх танців Європейських народів є Відкрите коло – наприклад, ‘Кривий танець’ у слов’ян, ‘An dro’ та ‘Farandol’ у бретонців. Хвиляста лінія без початку і кінця — безконечник — мотив, який зустрічаємо часто в інших галузях народного мистецтва.

Перші танці створились під впливом стародавніх вірувань, які почитали дерева і озера, каміння і тварин дикої природи. Слово танець походить від давнього та спільного для усіх Європейських народів ‘dan/дан’ або ‘tan/тан’, що означало ‘рухатись, тягнутись’. І сьогодні танцюристи приспівують ‘дана-дан’ під час танцю. Можливо Дана, богиня води у слов’ян і кельтська богиня Dana отримали свої імена саме тому, що річки знаходяться у постійному русі? (вода – водити, рухати). Давня кельтська назва танцю – rinnce означає струм, тобто ріка в широкому значенні протокапросуваннярух вперед.

В Європейській культурі один з найперших записів про танці здійснено Гомером в ‘Іліаді’ під назвою ‘Chorea’. І сьогодні колядні танці, що збереглися, мають схожі назви:   Cor – в Ірландії, Horo – у Болгарії, Oro – у Македонії, Hora – в Румунії, Kolo – в Сербії, Horon – в районі Чорного моря, Хоровод – в Україні, Білорусії та Росії. Слово ‘хор’ означає ‘коло’, ‘сонце’, від нього походить ‘hour/heur’ – ‘година’, тобто ‘оберт’.

Серед давніх танців Європейських народів є Відкрите коло – наприклад, ‘Кривий танець’ у слов’ян, ‘An dro’ та ‘Farandol’ у бретонців. Хвиляста лінія без початку і кінця — безконечник — мотив, який зустрічаємо часто в інших галузях народного мистецтва. Слово коло тлумачиться лінгвістами як круг, але більш відповідним здається значення коливання/колихання – звідси гальські ceol (музика, в широкому значенні протока, просування, рух) та сeilidh, і слов’янські колоколколискаколіяколовия/коломия. Щодо танцю, то значення коливання теж точніше пояснює його суть, адже не всі давні танці виконувались по колу – слов’янський Кривий танець (від гальського craobh/дерево – сусідні племена називали слов’ян кривичі, від гальського craobh (крив)/ дерево, який бретонці називають An Dro (ізвивання дерева), англійці Reel (рілля), а ірландці Rinnce Fada (довга ріка) танцюються в лінії, яка звивається, колишеться. Назва танцю коломия бачиться дуже цікавим і водночас простим: чергування приголосних м/в і сьогодні існує в гальській мові і, враховуючи його, можна пояснити значення багатьох слів – мода/вода (течія), коломия/коловия/каламайка/калатайка (вия/шия – те, шо повертається, розвивається, звідси коломия – звивання, вихиляси та викрутаси).

Слово ‘хоро-вод’ буквально означає ‘рух по колу, водити коло’, а слово ‘оберт’ означає ‘коловорот’ (‘ob’ – гальською ‘навкруги’, ‘bert’ – старогерманською ‘вогонь, яскравий – сонце’). Хоровод має ще одну назву – обряд, яка також означає рух по колу (‘ob’ – гальською ‘навкруги’, ‘ряд’ – старогерманською ‘лінія’).

На Галичині хороводи називають гаївками (ялівками, яголойками, гагілками, галагїлками, явілками, маївками); на Слобожанщині і в деяких районах Чернігівщини та на північному сході Сумської області – карагодами, на Наддніпрянщині, Поділлі, Волині – рогульками та веснянками. Англійською хоровод називають spring (весна).

Хороводи

Давня назва хороводів гаївки (іноді – маївки) іде ще від тих часів, коли наші пращури виконували обрядові пісні й танці в заповідних гаях біля священних дерев. Кельти називають весняні святкування Bealtaine (белчене, англізована вимова – белтейн), що означає красивий вогонь, германці та англійці – Maying/Maien. В сучасній українській мові складова май присутня в словах розмайрозмаїття, яке відбувається під час весняного розквіту природи, а також у діях - майнути/гайнути, промайнути. Ірландський весняний обряд має назву Hay. Ця назва походить від гальського haie – тинок. В цьому танці хлопці символізують тин, а дівчата обтанцьовують їх наче молоді паростки, що ростуть, розвиваються. Сьогодні цей танець виконується інакше – тинок формують дорослі, а молоду паросль символізують діти.

Хоча слова українського Кривого танцю набагато молодші самого танцю, все ж таки привертає увагу спільність його значення з бретонським Farandol, скорочено від Fahren wir durch den Talрухаємось через долину. І в Кривому танці ми співаємо – Ой, то в гору, то в долину!

Вражає спільність багатьох гальських і слов’янських слів: ‘oran’ (гальською ‘пісня, мольба’) – орхор. Згадаймо, шо Богоматір Софіївська має ім’я Оранта – та, що молиться.  Англійське carol утворилось від французького carole (рух по колу), яке в свою чергу походить від латинського choraula, спільне з грецьким χορεία/chorea. Римляни вимовляли ‘ch’ як ‘к’. З латинської форми і зформувались два слов’янські варіанти: коло(-ворот) та хоро(-вод). Гальське сeilidh (зібрання) також спільне за походженням з усіма цими словами. В Шотландії і сьгодні можна почути, як сусід запрошує сусіда на сeilidh. Але ж і ми кажемо так само – ‘заходь до мене на келих’!

Інший приклад – танець Метелиця або Віхола. Слово віхола споріднене зі словами wheelwhirlreel, які означають обертання.  В свою чергу одне з них - reel - означає також назву танцю, що передбачає не тільки обертання по колу, а й кроки, схожі на риття, перегортання землі - рілля, рихлення!

В давні часи пісня і танок були невід’ємними частинами одного ритуалу, і тому хор як спів і хоровод як танець – це один процес. Розвиток народу та хід історичних подій підпорядковуються природним умовам місцевості, на якій цей народ проживає. Саме природні події, що повторюються, визначали спосіб життя, вірування і ритуали давніх людей.

Чому, наприклад, танці горців жвавіші за танці жителів рівнин? Горці – мисливці та скотоводи – жили серед крутих та суворих пагорбів, щоб пересуватись по них треба вміти рухатись на півпальцях та стрибати. Обмежений простір зумовлював розвиток танців на місці з використанням високих стрибків та дивовижних кроків – так з’явились кельтський степ данс та гуцульські коломийки. І сьогодні можна побачити, наскільки вони схожі.

Коло/Хор/Яр/God/Бог/Біг – це також ім’я бога, чим пояснюється походження слів гора (місце, де живе бог/сонце), (г)орати (молитися, співати – взивати до бога; а також перегортати землю – тобто піднімати нижні слої догори). Англійське god, скандинавське gud, Sanskrit huta (бог, від прото-германського ghudan/goutan), російські год (рік, оберт часу), ход (рух, хід), хорошо, угодно (добре), українські годитьсягідний, англійське good (добре, по-божому), годити (робити добру/божу справу), ходити (рухатись), година (оберт часу). Цікаво, що грецьке θεός (бог)  та θέω (біг) мають спільне походження. Ім’я Бог в українських піснях вимовляється також Біг, що співпадає зі словом біг, бігти.

Колесом, колесом вгору сонце йде;
В нашій Маруні рай ся в’є.
Марусенько-дівонько!
Хто ж тобі той рай дав?
Дав мені Біг і Батенько мій.

Різні назви Бога пояснюються артикуляційними особливостями людей з різних племен, а іноді місце мав просто ‘несправний телефон’ – так, мандруючи, слова змінювались. Ланцюжок між ними виглядає так: Hindustani Khuda, Sanskrit Huta, Celtic Aeddon/Guydion, Proto-Germanic Ghun, Scandinavian Odin/Woden/Goutan, Indian Buddha/Gotama, English God, German Gott, Persian Bhodha (може вимовлятись бога, вогавода).

Чергування приголосних s/с/к/х/г у різних мовах спричинило утворення різних варіантів імені бога Сонця.  Ім’я грецького бога Hλιος (Helios) походить від слова ἥλιος (сонце), яке, в свою чергу походить від прото-ірдоєвропейського  sohwl, пов’язяного з латинським sol, Sanskrit surya, староанглійським swegl (небесний рай). Від слова коло походить колір (яскравіість, світло, рос. – цвет/свет) – так само як гальське solas (світло) та англійське colour (колір). Германські hell/gehl (світлий, ясний) та gelb (жовтий) походять від імені грецького бога сонця Helious. Гальські ceol (музика), geal/haul (світлий, білий) також мають спільне походження.

Скандинавське Оdin та гальське Aeddon мають те ж  саме значення, що і українські один та єдиний, так само як латинське solus/solo водночас означає сонце і один. Звідси ж слова cellaцілий (неділимий, один), клітина, cilidh (гальською – зібрання в коло), келих – чаша, що ходить по колу.

Виходить, що поняття БОГ та РУХ мають спільне значення, а перші танці були присвячені, в першу чергу, вшануванню стихій - Сонця та Води.

Світогляд слов’ян формувався відповідно до загальноєвропейських тенденцій розвитку уявлень про світ. Всі давні сонячні свята позначені грою Сонця. Як у інших індоевропейских племен, так і в слов’ян сонце не лише порівнювалось із колесом, а й уявлялося ним. Гальською мовою сонце – grian, подібне до українського грати. Сонце грає, тобто обертається, качається по небу. ‘Грати, вигравати’ означає танцювати, кружляти, яскраво світити. Грація – уклін, граціозно – з уклонами, викрутасами та вихилясами.

Сонце крутиться колесом саме при сході. Сонце, що сходить, грає на небі: воно то вирине, то сховається, то вийде угору, то опуститься донизу, то заблищить різними кольорами, голубим, рожевим та іншими, то засяє ясно. Цим пояснюється походження повір’я, що сонце танцює, тобто обертається подібно до колеса чи жорна.

Давні люди проводили паралель між способом добування вогню і сходом сонця. Вогонь для вогнища добувався внаслідок тертя, способом звивання, кручення, а не просте тертя одного шматка дерева в другий - цей спосіб зображав, як запалюється небесне колесо, сонце.

Пояснюючи віддалене близьким, невідоме відомим, люди вважали сонце палаючим колесом, запалене в той самий спосіб, в який запалюється воно на землі.

Танцюючи хороводи, люди вірили, що запалюють сонце

Ватра хоровод

Про уявлення наших пращурів жіночої сутності Сонця свідчать порівняння його з дівчиною. Слов’яни її називали Красною Дівицею, Красною Панною, Червоною Рожею, а кельти – також Червоною Рожею, а ще Кралею, Кароліною, Майською Королевою, яка сидить у високій башні, дивиться у вікно і зачісує золоті коси.

Ой там по-під гаєм зелена травиця,
Тудою ходила красная дівиця.
Ой як заспіває – піде луна гаєм,
А як засмутиться – ніхто не познає.

Саме слово діва (англ. diva), дівицядівчина має спільне походження зі словом диво (чудо, божество), deo (лат.) – бог, порівняймо також  слов’янське дивний та англ./фр. divine (чудовий, божественний).

Щорічне оживання, воскресіння природи справляло на давню людину величезне враження. Людина намагалася осмислити ці чудесні перетворення,  що знайшло своє відбиття в язичницьких віруваннях давніх народностей:  умирання й оживання природи,  насамперед рослинності (зміни, пов’язані з життям рослинності, найбільше вражали), ототожнювалося з богом, який щорічно вмирав і знову оживав. Образ Сонця – того, що народжується, рухається, вмирає та народжується знову – сприяв створенню багатьох символів у слов’янських танцях.

Кроковеє колесо – весняні й купальські танці, що йшли по колу; мости – “символ проміння сонця або місяця”, король – “одна із назв сонця”; воротар – “ворота відчиняються щоранку, випускають на небо сонце, а ввечері замикаються і ховають його”; Джурило, Журило, Чурило, Юрило, Ярило, Юрій – “божий ключник, володар Вирію, бо, що одмикає сиру землю”. Жучок – хоровод, де “по зчеплених руках, як по мосту, йде дівчинка, що втілює сонце (жучок, що ходить по колу, символізує сонце). Зайчик (Білоданчик, Янчик, Женчик, Подолянчик, Корольок, Подоляночка, Ягілочка Красна Панна) – у цьому циклі хороводів “рух Сонця зображався через дії людини”. Рожа – танок, “де сонце виступає в образі дівки Рожі”. Солярну символіку мали вінок і коса, обряд водіння Кози, орнаменти, вишивання килимів, різьблення по дереву, керамічний посуд, де символами сонця є коло, хрест, розетки, восьмикутна зірка, свастика тощо. Солярну символіку мали хліб, калачі, коровай. Всі ці образи і сьогодні широко використовуються в українському фольклорі.

У давні часи танець, спів та гра на музичних інструментах не носили розважальний характер, вони були наповнені певним змістом, і кожна фігура мала своє значення. Форма кола презентує структуру суспільства, яка функціонує тільки, коли кожен на своєму місті. Окрема людина водночас найменший і найважливіший елемент.

Первинні танці діляться на такі основні групи:

  • Релігійні танці вшановують Сонце, Луну, Вогонь, Воду, Дерева та Тотемних тварин – ведмедя, змію, оленя або лева, які надають людям племені необхідних сил і якостей. Анімалістичні уособлення стихійних явищ у живих образах у народних іграх, обрядах зводилися до бажання полегшити працю, підпорядкувати явища природи й забезпечити собі добробут. Шанування дерев має дуже давнє коріння, воно зпирається на уявлення про реінкарнацію в дерево людської душі після смерті. У кожного народу перевага віддавалась якомусь одному виду. В українців і кельтів таким деревом був дуб, в литовців – ясен, в поляків – липа, в карел – сосна. Першими хореографами були колдуни, шамани, друіди. Оскільки члени племені були всі віруючі, танець був абсолютним вираженням вього життя людей. До релігійних танців відносяться танці-благання, подяки та календарно-обрядові. У танцях-благаннях люди відображали свої прохання до богів: потрібен дощ – благай Небо і Ріки про це відповідними рухами, треба висушити зерно – звертайся у танці до Сонця, захворів соплеменник – благай богів про його одужання. У календарно-обрядових танцях і піснях в певній послідовності рухів закодована картина світу – його стихій та людини в ньому. Рух по колу в хороводі символізує обертання Кола – молодого сонця, що вічно перероджується та оновлює все живе. Розпадання великого кола на групи по 12, 8, 4, 2 танцора символізує зоряне небо – Колесо Сварога, яке провертається навколо стожара; зодіакальні сузір’я, що повільно змінюються. Прохід під аркадою з’єднаних рук відображує морські хвилі (вшанування водної стихії) або густий ліс (вшанування дерев), з’єднані у зірочку праві або ліві руки чотирьох танцорів відтворюють ‘хрест’ – поділ на пори року.
  • Мисливські та бойові – для вдалого полювання людині необхідно було вміти імітувати голоси та рухи тварин. Американські індіянці в своїх танцях імітують рухи орла, германці – рухи ведмедя, кельти – оленя. Танці мали на меті перевірити на міцність і витривалість чоловіка-воїна, а також були своєрідною психологічною підготовкою до вирішальних дій, надихали, давали силу, енергію, піднімали бойовий дух.
  • Вітальні танці – посвячення нового члена племені, привітання гостя, засвідчення дружби.
  • Весільні танці, рухи яких прямо чи опосередковано направлені на пошук партнера для створення сім’ї. Ці танці виконували на весні та влітку. Очевидний нерозривний зв’язок між тим, що відбувалося на землі, і тим, що на небі. Сонце грає, запліднюючи все навкруги і спонукаючи до наслідування власного вчинку.
  • Ритуальні танці - усі рухи, магічні звертання, заклинання яких були органічно пов’язані з певною порою року та землеробством. В ритуальних танцях в певній послідовності рухів закодована картина світу – його стихій та людини в ньому. Чарівними діями люди прагнули привернути навколишню природу на свій бік, полегшити свою працю. Реальні обставини життя, настійні потреби людей в конкретну пору господарського року викликали магічну функціональність давніх обрядів.

Більша частина календарної обрядовості усіх європейських народів мало чим відрізняється. Це пояснюється тим, що вона індоєвропейська за походженням, відтак національні традиції, які формувалися в пізніші часи, не дуже впливали на її інваріант. Сюди щонайперше належать усі обряди й вірування, пов’язані з сонячним культом.

Загальний узор танцю відтворював життя навколо – силуети квітів, дерев, зірок, пориви вітру, рухи тварин. До сьогоднішніх часів дійшли до нас такі танці, як слов’янські ‘Струмок’ та ‘Метелиця’, кельтські ‘Riverside Jig’, ‘The Waves of Tori’ та ‘An Dro Retourn?', австрійські ‘Kreuzpolka’ та ‘Sternpolka’.

ВЕСНА

Вишні, черешні розвиваються,
Синь-озеро розливається, гей!
Ясне сонечко усміхається,
Жито силоньки набирається, гей!

Весняні обрядові ігри і танці у давні часи були рослинними магічними діями, які мали сприяти розвиткові й росту рослин чи тварин.

Зважаючи на важливу роль жінки в період материнського родового устрою, жіночому культу та жіночим обрядовим танцям належала провідна роль у житті племені. За традицією веснянок співали і водили лише дівчата, яких нерідко порівнюють з красним сонцем (відгомін матріархату) – в ранні часи вони були володарками багатьох весняних, русальних, купальських ігрищ. У пізніші часи в хороводах стали брати участь і чоловіки (про це свідчать тексти багатьох хороводних ігор).

В танках і хороводах, супроводжуваних простими за змістом співами, люди розбуджували бадьору енергію, життєрадісний настрій, прагнучи передати їх навколишній природі, розбуркати своїми імітаційними рухами й діями її сили до нового життя, вплинути на неї в бажаному напрямі. Синкретична цілість веснянок і гаївок (коли слова, мелодії, міміка, танкові рухи й драматична дія ще не розчленовані) підпорядковувалась в первіснообщинну добу практично-магічній меті: прикликати весну, прогнати зиму, виворожити урожайне літо, напророкувати дівчатам і хлопцям щасливе обрання пари і весілля. Живучи в умовах натурального господарства, перебуваючи в постійній залежності від природи, людина на ранніх ступенях свого розвитку уважно придивлялась до природних явищ і ставилася до них чисто практично. Весна з відродженням навколишнього життя, з її сонцем, грозою, буйним розквітом рослинності робила такий могутній вплив на уяву людини, що людина обожнювала сили природи, схилялася перед ними, запобігала їх ласки, творячи своїм божествам гімн певними обрядами.

Традиційні весняні обряди спрямовані також на те, щоб допомогти Сонцю подолати шлях, не загаснути, оскільки тоді згасне саме життя.

Основним пластичним мотивом хороводів ‘Кривий танець‘, ‘Шум‘, ‘Тинок‘, ‘Горох’, ’Огірочки’  виступає імітація завивання рослин. У цих танцях проглядається первісний магічний ритуал, що покликаний пробудити репродуктивні сили природи; ясно виступають ті ж елементи, що присутні у церемоніях розмноження усіх давніх племен: імітації рухів звіря чи рослини, розмноження якої ця дія має на меті. Звиваючись на взір горохового стебла чи огіркового огудиння, учасники хороводу, несвідомо вже для себе, мають, очевидно, пособляти доброму росту гороху чи іншої городовини.

 

Схема кривого танцю
Схема кривого танцю

Найдавніша гра – «кривий танок», яким майже завжди починаються весняні ігри. Дівчата, побравшись за руки, довгою вервечкою рухаються між трьома посадженими на землі дітьми або просто туди, куди їх тягне провідниця. Крім руху, ніякого смислу у грі немає, головна мета танцю – сприяння пробудженню енергії рослин, ріст яких імітується. Словесний супровід – «Ми кривого танцю в’ємо, кінця-ладу не знайдемо» – не пов’язаний із початковим змістом ритуалу.

‘Кривий танець’ символізував ріст і розвиток (ізвивання) дерев, кушів. Сусідні племена називали слов’ян називали кривичі, від гальського craobh - дерево (вимовляється /крив/). Кривий танець і дотепер танцюють бретонці, і називається він An dro, що означає поворот, а гальською darag/darach - дуб.

Веснянка “Шум/Тинок”. У цьому танці танцюристи, беручись за руки, завертаються в коло та пробігають попід піднятими руками останньої пари, що, пропустивши під арку зі своїх рук увесь хоровод, завертаються самі під своїми ж руками. Таким чином складається “живописний тин”. По закінченні остання пара повертається зворотно під руками, за ними інша – і відбувається розплітання тину, відновлення ряду. Цей танок, імовірно, був колись заворожуванням шуму зеленої весни: листя на деревах, трав на луках, зелених врун на полях.

Ой нумо, нумо, заплетемо Шума,
Шума заплетемо, гуляти підемо

Однією з розповсюджених у слов’янських народів вважалася веснянка “Просо”. Імовірніше за все, вона носила магічний аграрний зміст, що додатково підтверджується виконанням її жінками. Перш ніж перейти на забаву при паруванні молоді ця веснянка добре послужила справі конструювання робочого ритму хлібороба-сіяча.

– А ми просо сіяли, сіяли,
Ой дід-ладо, сіяли, сіяли.
– А ми просо витопчем, витопчем.
Ой дід-ладо, витопчем, витопчем.
– А чим же вам витоптать, витоптать,
Ой дід-ладо, витоптать, витоптать?
– А ми коней випустим, випустим,
Ой дід-ладо, випустим, випустим.
– А ми коней переймем, переймем.
Ой дід-ладо, переймем, переймем.
– А чим же вам перейнять, перейнять,
Ой дід-ладо, перейнять, перейнять?
– Ми шовковим поводом, поводом,
Ой дід-ладо, поводом, поводом.
– А ми коней викупим, викупим,
Ой дід-ладо, викупим, викупим.
– А чим же вам викупить, викупить,
Ой дід-ладо, викупить, викупить?
– А ми дамо сто рублів, сто рублів,
Ой дід-ладо, сто рублів, сто рублів.
– Нам не треба й тисячу, тисячу,
Ой дід-ладо, й тисячу, тисячу.
– А ми дамо дівчину, дівчину,
Ой дід-ладо, дівчину, дівчину.
– Одчиняймо ворота, ворота,
Забираймо дівчину, дівчину!

В основі веснянки “Воротар” - прохід через “ворота”. Первинний зміст “Воротаря” – це містерія “таємних небесних чи весняних воріт, через –  проходять високі й досконало нам незнані особи, міфологічні образи – нові люди (народжені), нові істоти, сонце, весна, новий рік, урожай, добробут, щастя, радість та одруження”.

Гаївка ворота

Воротар – Загороджувач, Перегороджувач – злий цар, образ зими з чорними хмарами, з снігом, з вітром, морозами… Зима здавалася народові звіром, що краде Сонце. На Воротаря іде походом Громовик-воїн, щоб звільнити з полону красну панну.

Дівчата стають парами. Перша пара підносить руки вгору і під ними всі інші проходять, стають наперед і собі підносять руки, утворюючи “ворота”. І так рухаються по колу”. Головним актом цього дійства є перепустка через “ворота”, щоб затримати одну із дівчат. Ворота утворюють двоє із граючих підняттям рук догори.

Ой ти, воротароньку, отвори воротенька!
Чогось нас з гори кличуть? А що нам за дар везуть?

Ми вас з гори кличемо, ми вам дари веземо.
Золотеє зернятко, кращеє дитинятко.

А в чім те дитя бродить? А в чім те дитя ходить?
Воно ходить в атласі і в панянській красі

Подібні обряди існують і в інших народах. Наприклад, абсолютно ідентична австрійська пісня-гра:

Machet auf das Tor, machet auf das Tor,
Es kommt ein goldner Wagen.
Wer sitzt darin, wer sitzt darin?
Ein Mann mit goldnen Haaren.
Was will er denn, was will er denn?
Er will Mariechen holen.
Was hat sie denn, was hat sie denn?
Sie hat sein Herz gestohlen.

Веснянка “Воротар” стала однією з найрозповсюдженіших на теренах теперішньої України, але з часом вона втратила первинний зміст, перетворившись на улюблену забаву молоді під час вулиць та вечорниць.

Так само перегукується з “Воротарем” і українська гра-веснянка “Мости“, в якій теж присутній мотив віддачі дівчини-царівни. Але тут дівчину не просто віддають, але й надають прибульцям право вибирати, кажучи, що молодша сестра гарніша за старшу. Тобто мотив викупу тут пом’якшений і подається як сватання. Танець Місток у різних варіантах (Le petit pont, Sur le pont d’Avignon) і в наш час дуже поширений серед бретонців.

Прохід птд воротами зустрічається в багатьох давніх європейських танцях – у шотландському ‘Riverside Jug’, бретонському ‘Bour?e’,  ірландському ‘The Waves of Tory’.

Ще однією, сюжетно схожою до попередніх грою-веснянкою є “Ящір”. Ящір сидить на золотому троні й керує грою, а йому мають привести найвродливішу дівчину:

Сидить, сидить Ящір на золотім кріслі – Гей нам, гей!
На липовім денці, у рутянім вінці.
Бери собі панну, бери, яку хочеш,
Бери, яку хочеш, бери, яку любиш.

ЛІТО

Зелені свята в Україні тривали цілий тиждень. Їх влаштовували в лісі чи полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля ігорного дуба або явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене гіллям, квітами, стрічками. Русальна обрядовість знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі її лежали культ рослинності, магія закликання майбутнього врожаю.

На Лівобережжі дівчата водили тополю – одягали одну з-поміж себе тополею й водили її по дворах. На Волинському Поліссі побутував близький за значенням обряд водіння куста, роль якого теж виконувала дівчина. Кожний господар радо зустрічав процесію й, приймаючи від неї добрі побажання, щедро обдаровував учасників обряду.

vodinnya-topoli

Купальські дійства припадають на Літнє Сонцестояння і, звичайно ж, важливе місце посідає танок у формі кола, хоча зустрічається й нерегламентований танець як вияв святкового настрою. Під час танцю учасниці створюють елементарні побудови – зірочки, горизонтальні лінії, подвійні кола тощо. Важливу роль у купальських обрядах відігравали колесо як символ Сонця та вода – ці стихії порівнювалися з братом і сестрою.

Купальські обряди належать до найтаємничіших  феноменів традиційної культури.

Поєднання в купальській звичаєвості як праєвропейських, так і індоєвропейських елементів сприяло тому, що сьогодні вона найбагатша розмаїттям варіантів обрядових проявів.  Густинський літопис, до прикладу, згадує про вінкоплетини, встановлення ритуального деревця, танці навколо нього, добування  вогню тертям деревини об деревину, розпалювання та перестрибування вогнищ.

Час літнього сонцевороту супроводжувався обрядами й людними веселощами в багатьох народів Європи. Подібно до українців його відзначали білоруси, поляки, чехи, серби, болгари, австрійці, кельти.  Перша історична згадка про них датується часами Цицерона (І ст. до н.е.). Основоположник романтичної школи Йоган Гердер спільність звичаїв різних народів вважав ознакою спільності їхнього походження.

kupala-vogon-perestrybuvannia

Провідною у святі Купала є ідея пошуку партнера для створення сім’ї. Малюнок танцю передбачав зміну партнера з кожним коліном, щоб усі дівчата і хлопці перетанцювали один з одним (і принюхались один до одного – саме так практично стояло завдання в ті часи) та могли вибрати собі пару на все життя.

ОСІНЬ

Жниварські чи обжинкові пісні є складовими обрядів, пов’язаних із хліборобськими жнивами. Вони завершують календарний цикл. Жнива хоч і є періодом важкої праці, але знаменують кінець хліборобського року. В останній день жнив женці збирались гуртом на чиємусь лану і під обжинкові пісні в’язали останній сніп. В різних місцевостях України він мав свою назву: іменник, дідух тощо. Вважалося, що в цьому снопі зібрана вся життєдайна сила поля.

У кінці жнив залишали на полі жмуток колосків, зав’язували вгорі й прикрашали калиною, квітами, перев’язували стрічками. Важливого значення в кінці жнив надавалося й обряду завивання спасової бороди (на Поліссі – перепелиця, на Волині – коза). “Бородою” слугувала невелика кількість нескошених колосків, які залишали в полі, розраховуючи таким чином забезпечити плодоріддя на наступний рік. Між стеблами розпушували землю і засівали її зерном із трьох колосків. “Бороду” перев’язували червоною ниткою або стрічками. В деяких місцевостях біля неї клали скибку хліба і трохи солі, ставили банку з водою і співали: Оце тобі, борода, хліб, сіль і вода! Таким чином виконувався ритуал годування землі. Пригинаючи “бороду” колоссям донизу, витрушали його й приказували: Роди, Боже, на всякого долю: бідного, щоб багаті були! Довкола “бороди” водять хороводів, танцюють, співають: Ой, снопе, снопе, снопе великий, золотом-зерном колос налитий. Після закінчення жнив женці качались по полю, щоб на той рік спина не боліла.

obzhynkovi-pisni

Після цього плели вінок зі збіжжя, яким увінчували голову обраній дівчині-жниці (як правило, найліпшій робітниці) – “княгині”, ”царівні”, “княжні”.

Під спів пісень відбувався похід  до двору господаря, складання йому обжинкового вінця (як символу достатку й радості), виспівуючи відповідні бажання. Після цього починалоя пригощання й частування женців із танцями й піснями.

Котився віночок по полю,
Просився женчикув додому:
- Мої женчики-дивочки,
Возьміте мене на ручки,
Занесіте мене додому,
Положіте мене в стодолу.
Хай у стодолі спочину,
Доки вивезуть на ниву.
Вже я на ниві набувся,
Буйного вітру начувся.

Ой як то нам весело,
Бо ми віночок несемо,
А як будемо в селі,
То буде ще веселій.

Пішла мати на село
Ґречну муку добувати,
Гречаники учиняти,
Своїх діток годувати.

Гоп, мої гречаники,
Гоп, мої білі,
Чогось мої гречаники
На скорині сіли.
Гоп, мої гречаники,
Гоп, мої смачні,
Чогось мої гречаники
Сьогодні не вдачні.

ЗИМА

Метелиця - найдревніший український танець, в основі якого прародич-хоровод з такою ж назвою. У композиції танцю чітко вимальовується тема метелиці – звідси і назва: метелиця, сніговиця, віхола, хуртовина. Жива, запальна мелодія метелиці музичними засобами передає характер стихії цього природного явища.

Гуцульський танець ‘Освячення зерна’. На білій плахті лежить зерно. Щоб надати зерну магічної сили плідності, навколо нього, взявшись за руки, танцюють в напрямку руху сонця сильні, здорові чоловіки. Далі освячене таким чином зерно висипають в поділ господині. Символіка танцю передає уявлення про чоловічу запліднюючу силу і жіночу — народжуючу. Навесні це освячене зерно, перемішавши з іншим посівним зерном, господар посіє на ниву.

Танець ’Кругляк’ виконувався одруженими чоловіками при освяченні пасіки. Топірці кладуть по колу, у вигляді сонця, зерно освячують в шапках, потім висипають господині в запаску. Цей ритуальний танок має сприяти здоров’ю бджіл, доброму медозбору. Співається пісня, «щоб бджоли були веселі». Освяченим зерном господарі будуть навесні посипати вулики, коли вперше випускатимуть бджіл.

Після хрещення Русі почалися шалені гоніння на всі прояви язичництва. Гонінню піддавалися усі прадавні слов’янські народні свята й обряди: Коляда, Щедрий Вечір, Заклички Весни, Великдень, Ярила, Русалії, Купала, Перуна, та ін. Нестор-літописець, християнський монах подає в «Повісті Врем’яних Літ» відомості про ненависницьке ставлення християнських ідеологів-хрестителів до язичницьких свят та веселощів: «…Способами всякими диявол обманює, хитрощами переваблюючи нас від бога: трубами, і скоморохами, і гуслями, і Русаліями. Ми бачимо ж ігрища витолочені і людей безліч на них,.. видовища діючи, — це бісом задумане діло, — а церкви стоять, і коли буває час молитви, то мало їх знаходиться в церкві.» За свідченням чужинця-мандрівника Олеарія, попи їздили возами від хати до хати, відбираючи у людей усі музичні інструменти: “п’ять возів народних музичних інструментів спалили на майдані як «зброю диявола».

Український Вальс “Баламут”

Баламуте, вийди з хати,
Хочеш мене закохати,
Закохати та й забути,
Всі ви, хлопці, баламути.

Український народний танець ‘Орлиця’

Ой Дівчина-Орлиця до Козака горнецця
А Козак як Орел як побачив дак і вмер

Ой Козаче-Молодче пригорнися солодче
Козак гарно пригортає аж серденько завмирає

Сьогодні українські фольклористи (Анатолій Богород, Лариса Сабан, Ілля Фетисов, Олег Бут) занепокоєні тим, що народні танці під впливом професійних танцорів перестали бути народними, втратили місцеві характеристики і доступність до масового виконання. Сьогодні молодь виконує «українські» танці тільки на сцені; всі ці танці, створені професійними балетмейстерами або просто аматорами, продовжують і досі помилково називати «народними», хоча жоден з цих танців не побутував і не побутує в природному середовищі. Нажаль, заслужені танцювальні колективи, черпаючи натхнення дійсно в народні хореографії, витворили власну школу українського танцю, яка ані за духом, ані за формою нічого спільного з сільським традиційним танцем не має. Вже на початку ХХ століття Василь Верховинець писав: «Те, що ми до цього часу бачили на сценах,.. — це тільки слабка або погана імітація, а здебільшого еквілібристика в українській одежі під неможливо швидкий темп українського козачка».

Фактично, діяльність професійних танцювальних колективів стала перешкодою на шляху побутування сільських народних танців у звичайному середовищі. Тому народне танцювальне мистецтво і зараз в переважаючій більшості продовжує існувати лише на сцені. Звичайно, професійні танцори, приносять задоволення глядачам своєю граціозністю і майстерністю, але це не означає, що можна лишати народний танець його первинної традиційної форми.

Український народний танець ‘А до мене Яків приходив’

А до мене Яків приходив,
Коробочку раків приносив,
А я тії раки забрала,
А Якова з хати вигнала.

Іди, іди, Якове, з хати,
Бо на печі батько та мати.
На припічку батькові діти,
Де ж тебе, мій Якове, діти?

На формування українських народних танців вплинули тією чи іншою мірою всі племена, народи, що брали участь в етногенезі. У наш час інтенсивного розширення міжнародних зв’язків взаємовплив національних культур – цілком природна річ. Але такий взаємовплив спостерігаємо ще в далекі часи – до виникнення, становлення народностей, націй.

Так серед Українських танців з’явились танці польські, чеські, болгарські, бретонські, шотландські, ірланські, австрійські.

Наприклад, під час першої світової війни до Європи і, зокрема, в Україну був занесений моряками з Північної Америки танець “Ту-степ” (два кроки), який в Шотландії називають ‘Highland Schottische’, в Австрії – ‘Tirolpolka’, а в Україні – “Карапет”. І цей досить простенький за хореографічною композицією танець став зразком для створення інших йому подібних танців.

Карапет

Танцювала Карапет, порвала ботінки.
Зосталися на ногах чулки та резинки.

А музики грають, аж чулки спадають,
А підошви з ботінок, собаки таскають.

Багато танців інших народів, які побутують в Україні, зазнають значних змін як в хореографічному, так і в музичному відношеннях. Зберігши попередню назву і загальні ознаки форми, вони поступово набувають рис національного українського народного танцювального мистецтва. У давніх танцях проявляється східність культур різних народів, можна прослідкувати, як розвивався певний танок, мандруючи різними країнами.

Бретонський танець ‘Chapeloise’ в Україні танцюють під пісню ‘Пекла баба млинчики’.

З 2010 року Школа іноземних мов Gergel School розпочала навчання кельтських танців, серед яких шотландські, ірландські, бретонські, австрійські та українські народні танці. Школа Гергель співпрацює з фольклорними колективами, а також музичними та танцювальними школами в різних країнах.

Учні та вчителі Школи Гергель з захопленням приймають участь у майстер-класах та фестивадях, вивчаючи народні пісні і танці та навчаючи наших закордонних друзів українських народних танців. Найулюбленіший український танок в Шотландії – ‘Картопля’. Шотландські музиканти навчились його грати, а шотландські діти з захопленням танцюють його разом з українськими.

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber