П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English
♦ Етнографія ♦ Українські Карпати » ♦ Гуцульщина

Гуцульські килими і ліжники

Рейтинг 4.1 з 5. Голосів: 8

Гуцульські ліжники

Ліжник супроводжує все життя гуцула – від його приходу в життя аж до завершення земного шляху. Тому, як універсальний оберіг, використовується у народній обрядовості. Це і благословення батьками дітей до шлюбу, обдаровування ліжниками молодих на весіллі, а також використання їх у поховальних обрядах.

Гуцульські ліжники

Ліжники - це товсті вовняні, здебільшого узорно-ткані, вироби з об’ємною поверхнею та довгим пухнастим двохстороннім ворсом. Ліжники мають обрядове, інтер’єрне й господарське призначення. Їхнє побутування зафіксоване серед народів всього Карпато-Балканського регіону.

В Україні виробництво ліжників характерне для тих регіонів, у традиційно-побутовій культурі яких вівчарство було однією з головних галузей господарської діяльності (Гуцульщина, Бойківщина та Мараморощина), де ліжники є найбільш вживаними предметами щоденного домашнього побуту. Ними застеляли постіль, піч, припічок, лавиці, стелили та вкривалися під час спання, нерідко підкладали під голову замість подушок; улітку застеляли сидіння на возах, а взимку – на санях або бричках; прикривали зверху коней та підстеляли під сідло під час сідлання коней.

zhxouX-aq2c

Згідно з усталеними традиціями, у гуцульських старовинних житлових приміщеннях, зокрема у святковій «пролюдній» хаті, на дерев’яній жердці «грядці», прибитій над ліжком, розвішували пухнасті барвисті ліжники, складені вчетверо. Вони були яскравим кольоровим акцентом на тлі дерев’яних стін і своєрідною домінантою в художньому вирішенні інтер’єру. Наявність ліжників у хаті була ознакою доброго майнового стану родини, а їх кількість у посазі молодої засвідчувала заможність нареченої.

Rd cJcBh0Wc

Ліжник супроводжує все життя гуцула – від його приходу в життя аж до завершення земного шляху. Тому, як універсальний оберіг, використовується у народній обрядовості. Це і благословення батьками дітей до шлюбу, обдаровування ліжниками молодих на весіллі, а також використання їх у поховальних обрядах.

Деякі науковці припускають, що жертва полотном чи іншими тканинами у дохристиянську добу призначалася духам предків. Можливо, саме тому під тіло умираючого, для полегшення його страждань гуцули стелять ліжник. Ліжником ще й досі подекуди в Карпатах супроводжують в останню дорогу покійника: накривають ним труну та дарують «за прости біг» до церкви.

NAsuTZ5-dOI

За типом матеріалу гуцульські ліжники можна виокремити на дві групи: вовняні та напіввовняні. На основу для ліжників першої групи переважно брали тонку, міцну, щільно спрядену вовну. До іншої групи ліжників для основи використовували конопляну, лляну, а пізніше бавовняну нитку. На піткання для ліжників підбирали довші волокна вовни і пряли, ледь скручені, «лівкі нитки». Під час ткання легко прибивали бердом, унаслідок чого отримували товсте розріджене полотнище тканини. Після цього їх ущільнювали (валяли) у валилі, в результаті чого виріб зменшувався у розмірах. Після просушування, ліжник начісували і на його поверхні з’являвся густий ворс. До кінця ХІХ століття ліжники, як і всю іншу тканину, ткали на звичайних старовинних верстатах-кроснах, шириною 80 см. Тому, для отримання відповідного розміру, його зшивали з двох, а часом з трьох пілок. І тільки на рубежі ХІХ-ХХ ст. на Гуцульщині ліжники почали ткати на широких верстатах до 180 см. За декоративним вирішенням ліжники мають локальні особливості. У кожному осередку ткацтва виготовлялись і продовжують виготовлятись певні типи ліжників, з тільки їм властивими композиціями та кольоровою гамою. До цього часу одним з найпотужніших центрів народного ліжникарства залишається село Яворів біля Косова, де традиція ткання ліжників не переривалася та зберегла, притаманну для цього виду народної творчості, хрестоматійність.

k8vCtEHwc w

Ймовірно, найдавнішими типами гуцульських ліжників були однотонні та поперечносмугасті. Кольорова гама, як правило, була продиктована природнім забарвленням вовни: білих, двох відтінків сірих, коричневих та чорних тонів. Окрім того, народні майстри широко використовували природні рослинні барвники. На Гуцульщині такі типи ліжників побутують і сьогодні. Їх продовжують виготовляти у багатьох гірських селах, зокрема Верховинського району Івано-Франківської області та Рахівського району Закарпатської області. За характером художнього вирішення вони споріднені з декором традиційних верет та гуцульських килимів. Композиції таких ліжників сформовані за законами симетрії та рівноваги основних орнаментальних та безузорних площин.

Гуцульські килими

З кінця ХІХ – поч. ХХ ст. на Гуцульщині започатковано інший тип орнаментальних ліжників, характерною особливістю яких є різноманітні схеми розташування нескладних за формою мотивів. Це смуги, «скосики», «клинці», ромби, тощо. Такі ліжники отримали назви «коверцові», що споріднює їх з первісною назвою килимів. Зберігаючи предковічні риси самобутності, килими, як і інші гілки образотворчості, увібрали в себе різносторонні впливи. Торговельні зв’язки з різними народами, як і постійні воєнні сутички з кочовиками, які жили або ж переходили землями України, безсумнівно залишали свій вплив на розвиток українського килимарства, як і українське мистецтво залишало помітний вплив та робило свій внесок у культуру народів інших країн.

Xr29LiRnn4k

З літописів дізнаємося про використання килимів, як ліжників, у поховальних обрядах. Так, від 977 року літописець описує епізод убивства древлянського князя Олега в Овручі, коли знайшли його тіло, то «винєсоша і положиша на ковре». Тіло померлого князя Володимира, читаємо в літописі від 1015 року, «обертєвше в ковер…вложьше на сани». Осліпленого князя Василька слуги князя Давида Ігоревича у Звенигороді під Києвом «взємше і на ковре взложиша…яко мертва і повезоша…». Незважаючи на часті згадки застосування килимів у княжих поховальних обрядах, маємо літописні відомості, з яких довідуємось, що для прийому високих гостей в княжому палаці, для підкреслення урочистості, розстеляли килими. Ця традиція живе і сьогодні. Так, у літописі за 1100 рік розповідається, як на раді князів у Вітачеві Володимир Мономах запрошував Давида Ігоревича: «…да єси пришьол, сєдіши со своєю братією на єдіном ковре». Про святкове та урочисте накриття килимами столів співаємо й у Різдвяній колядці: «Застеляйте столи та все килимами, радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився!».

O0qRtoZfEKY

Розвиткові килимарства, як і ліжникарства, сприяли також природні умови та наявність власної сировини. Деякі види місцевих рослин, плодів дерев, мінералів і комах, як природні барвники, давали чудові фарби різних відтінків. Килими домашнього виробництва призначалися для задоволення власних потреб, а промислового – на збут.

Щоб організувати виготовлення килимів у домашніх умовах, селянинові не треба було великих затрат. Знаряддям виробництва, як і для ліжників, служив простий дерев’яний верстат – «кросна», який був практично у кожній сільській хаті. На кроснах ткали і килими, і полотно. Матеріал для ткання заготовляли теж приватним способом. У рівнинних районах сіяли коноплі та льон, а у високогір’ї розводили овець. Економічне значення вівці в селянському господарстві було дуже великим. Недарма в народі склалась приказка «Від вівці три вигоди: кожух, свита і губа сита». Зрозуміло, що вівця забезпечувала селянина не тільки вовною, а й молочними та м’ясними продуктами. Тому кожна сільська родина тримала від трьох до десяти, а заможніші і більше овець. Купували вовну рідко, лише в окремих випадках. Важка щоденна праця робила селян надзвичайно ощадливими. Все було розраховано так, щоб нічого не змарнувалося. З вищих сортів пряжі виготовлялися тонке полотно та сукна, з нижчих ткали верети, килими, ліжники та мішковину. Вдома ткали килими переважно жінки. Цьому ремеслу навчали змалку й дітей, особливо дівчаток. Таким чином, мистецтво виготовлення килимів передавалось із покоління в покоління.

Килимові вироби мали різні назви. Найстарішою була назва «ковер». З ХVІ століття для означення окремих видів килимових виробів поширюються назви «коць і ліжник». Назва «килим» з’явилася в Україні на початку ХVІІ століття. Так, у прибутково-видаткових книгах-рахунках Львівського Ставропігійського братства по церковно-братській касі, у видатках за 1618 рік значиться, що було видано «…за килим прокураторові –золот 7». І хоча назва «килим» свідчить про етимологічний зв’язок між турецькою назвою «кілім» та перською «гілім», польський дослідник Т. Маньківський, зазначає, що ця назва не прийшла на наші землі разом із виникненням якогось нового роду художніх тканин, а що її застосовано до тканин, які вже давно тут вироблялись.

wVDLfNDwHtA

Символіка гуцульських килимів та ліжників

Найдавніші українські килими, що збереглися до наших днів, оформлені рослинними узорами. Однак аналіз килимової техніки, орнаментики і композицій, а також різні письмові джерела та археологічні знахідки вказують на те, що перші узори на українських килимах мали геометричний характер. І хоча про техніку виготовлення килимів, про їхній зовнішній вигляд ми не маємо певних відомостей, можна припустити, що ткалися вони так званою килимовою технікою, найстарішою ткацькою технікою, яка примикає до звичайного плетіння. Ця техніка локальна за походженням. Килими, виготовлені такою технікою, мають як правило геометричний орнамент у вигляді паралельних смуг.

Вважається, що серед найстійкіших були знаки культові, вони вживалися найчастіше, але з часом їх первинний зміст стерся з людської пам’яті і поступово вони перетворилися на орнамент, тобто орнаментика геометричного малюнка виникла на основі графічної символіки, яка мала для людини практичне значення: свого часу вона відтворювала релігійне осмислення дійсності і застосовувалась задля магічного впливу на умови буття. Окрім того, в цих зображеннях людина фіксувала і передавала нащадкам різну інформацію. В результаті такі символи набули значення родової пам’яті і зв’язків між членами суспільства. Деякі з них мали явно магічний та заклинальний характер і виконували роль замовлень на добробут та оберегів від зла. Ці символи відігравали роль магічних формул, будучи графічно зафіксованими моліннями, зверненнями до вищих сил. Так само забутий і зміст зображень, які являли собою умовні знаки для позначення певних ідей. Ще донедавна в гуцульському регіоні існували заборони на внесення змін до традиційних орнаментів, якими розписувались великодні писанки. У такий спосіб намагались не порушити своєрідної молитви, виписаної на яйці.

До найпоширеніших мотивів геометричних орнаментів належать ромби, хрести різної конфігурації, зигзаги, трикутники, розетки, квадрати. Крім того, існують різні комбіновані мотиви, утворені шляхом сполучення основних. Сюди також відносять різні свастичні зображення. З точки зору символіки, цю групу декоративних елементів виділяють як «космічний фон», оскільки вони символізують діяльність природних сил. Традиційно ці графічні знаки об’єднують або як солярні символи або ж як символи бурі та неба (громові). Мотиви «ромб», «ромб з гачками», «ромб з крапкою», «перехрещений ромб» надзвичайно поширені не лише в гуцульській чи українській орнаментиці. Цей мотив поширений в орнаментальному мистецтві багатьох народів, що належать до найстаріших культур.

Ромбічний орнамент відомий, починаючи з неоліту, впродовж 20-ти тисяч років. Його походження дослідники пояснюють по-різному. Проте домінує думка, згідно з якою цей знак відноситься до символів родючості. Найчастіше мотив «ромб з крапками» трактують як засіяне поле, а оскільки цей знак часто зустрічається на жіночих статуетках періоду енеоліту, його також вважають одним із символів запліднення. Недаремно цей мотив часто зустрічається саме на весільному жіночому одязі та на одязі жінок дітородного періоду. Такі мотиви зображують народні майстри на килимах та ліжниках, на яких молодих благословляють батьки до шлюбу. Народження дитини, продовження роду вважається основним наслідком шлюбу, тому своєрідні прохання фіксуються завдяки орнаменту. «Перехрещений ромб» відноситься до давніх знаків, що символізували землю як певну територію – поле, ділянку. Деякі етнографи надають цьому знаку значення жіночого єства, своєрідного божества, що відає процесами життя, народження (а можливо і смерті) та відродженням природи навесні. Аналоги можна шукати в такому відомому міфологічному персонажі як Мати-Сира Земля, що народжує все живе, надає сили людині, а також поглинає віджиле. До символів землі відносять також зображення квадрата. Восьми- та шестипелюсткові розети – це знаки, що символізують небесні світила, зокрема сонце, зорі та вогонь (Перун). До астральної символіки належать мотиви, що позначали культ Місяця, який був утіленням космічних ритмів та енергій та персоніфікований в образі богині або представлений через посередництво місячної тварини – Павука. У народному фольклорі, обрядах та віруваннях Місяцю відведена домінуюча роль в астральній тріаді. Тому в народному ткацтві до одних з найрозповсюдженіших мотивів належить мотив «павучок». А у хатах слов’ян: українців, поляків, білорусів, словаків й досі на Різдвяні свята в селянських оселях до стелі чи сволока підвішують солом’яного «павука». Достатньо різноманітні зображення води. Це прямі лінії, кривульки ламані лінії, меандри, тощо. Очевидно, їхня різноманітність пов’язана з тим, що вони могли позначати воду як небесного склепіння, так і підземні води. Окрім того, хвилясті чи лінійні смуги символічно виступали вододілом між землею і небом, життям та потойбіччям. Також дані мотиви могли означати нескінченність, вічний рух життя, лабіринт, що зв’язує «цей» і «той» світи. У геометричних мотивах традиційного орнаменту присутні символи рослинності та тваринного світу. Проте геометризація цих мотивів ускладнює їхнє прочитання. Серед великої групи геометричних мотивів велика кількість ромбічних та меандрових варіантів, що мають назви «баранячі ріжки», «баранці», «роги» тощо. Пов’язують ці мотиви з тваринним світом, і, зокрема, з сакральними тваринами, якими були у гуцулів баран та олень. Не випадково і досі в останню дорогу на Гуцульщині проводжає померлого вівця, яка відіграє важливу роль в частині поховального обряду, званого «прощі». Отже, лише невелика кількість, наведених орнаментальних мотивів, що використовуються у традиційному гуцульському тканні ліжників та килимів, підтверджують те, що народна пам’ять зберегла і донесла до нас архаїчні пласти разом із давньою знаковою системою. Принцип розміщення орнаментів у загальній композиції був чітко регламентований і покликаний відображати уяву про будову світу. Міфологічний простір традиційної загальнослов’янської культури представлений чотирма сторонами світу, поняттями «вперед», «назад», «ліворуч», «праворуч», а також трьома рівнями чи поверхами світу – верх, середина і низ, чим світ уподібнювався дереву. Тому в орнаментах маємо «дерево життя». Нанесення подібних орнаментів було чітко продуманим: вони мали закріплювати та підсилювати оберегове та життєдайне значення один одного.

vygotovlennya-kylymiv-karpaty

В цілому орнаментальні композиції із застосуванням геометричних орнаментів несли важливу інформативну та символічно-знакову функцію, вони стали унікальною та універсальною мовою міжкультурного спілкування. Не випадково, наприкінці 90-х років ХХ століття коломийські килимарі впродовж кількох років поспіль, на спеціальне замовлення американських підприємців виготовляли килими, що є традиційними для американських індіанців. Подібність їх геометричних композицій не може не викликати подиву.

Технологічні процеси ткацького промислу на Гуцульщині до І половини ХІХ ст. зберігали риси, притаманні для натурального господарства. До цього часу сформувалися стійкі традиції процесів переробки всіх видів сировини, виготовлення з них тканих виробів та подальшої їх обробки. Повсюдно в селах були ступи (фолюші) для сукна та валила для ліжників. З розвитком капіталістичних відносин від сільського домашнього ткацтва поступово відокремилось ткацтво як ремесло. У кожному гуцульському селі поступово стають знаними цілі родини майстрів, що спеціалізуються на виготовленні тканин певного типу на замовлення. На Гуцульщині під впливом килимарських осередків Буковини і західного Поділля розпочинається більш масове виробництво килимів. Відома дослідниця народного ткацтва С. Сидорович вказує на існування широких килимів у 70-х роках ХІХ ст. у заможних родинах Косова, Кутів, Коломиї, Вижниці та Яворова, що біля Косова. Науковець припускає, що їх мали виготовляти мандрівні ткачі з села Вашківці, що на Чернівеччині.

Автор: Ярослава Ткачук,
Директор Музею Народного Мистецтва Гуцульщини та Покуття

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber