Гуцульські та покутські свічники-трійці

На Гуцульщині та Покутті дерево – найдоступніший матеріал для будівництва та виготовлення предметів побуту. Його особливі природні властивості й простота оброблення зумовили таке розмаїття форм і багатство оздоблення, що ми ніколи не перестанемо дивуватися винахідливості та фантазії митців, які, узявши до рук різець, перетворюють шматок дерева на справжні шедеври народної творчості.

Гуцульські трисвічники

Серед великої кількості найрізноманітніших витворів дерев’яної різьби особливої уваги варті свічники-трійці, що становлять окрему типологічну групу предметів народного промислу.

Трійці – це різьблені, часто пишно декоровані трисвічники, які мають обрядово-побутове застосування. Термін «гуцульські та покутські свічники-трійці» давно увійшов у науковий обіг. Цей вислів акцентує, що названий вид дерев’яної пластики характерний лише для Гуцульщини та Покуття.

Першим із народознавців на трійці звернув увагу Оскар Кольберґ. Він, описуючи звичай святкування Богоявлення (Водосвяття) в околицях Коломиї, зазначає, що люди виходили з трійнями на ріку, де обрядодій урочисто святив воду. Звідси і символ водної стихії - "громове колесо" на деяких свічниках.

Олекса Воропай у праці «Звичаї нашого народу» зазначає:

«У деяких місцевостях Поділля та в Гуцульщині святять «трійцю» – три свічки, зв’язані квітчастою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів – безсмертників, або васильків. З «трійцею» йдуть на Водосвяття переважно жінки і дівчата. Під час Богослуження «трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свічки в ополонку, де відбувалося свячення води».

В інших джерела сказано, як після занурення у воду трисвічника з восковими запаленими свічками волхв правицею благословляє тричі воду. Така вода потім не псується і не має запаху, завжди залишається свіжою. Дія трисвічника тут цілком зрозуміла, адже символізує різдвяно-календарну троїстість Предків: Сонце, Місяць і Зорю. Водночас це і об,єднання трьох світів: Явного, Підземного та Божеського. У перших словах Дощечки II "Книги Велеса" сказано про священну трійцю: Сварога - який породжує, Перуна - запалює іскру, наділяє Божим духом та Світовида, що створює часові простори, як от молодість та старість.Кожен керує видимим (проявленим) матеріальним світом.

Природньо, що освятившись такою водою людина очищувалась, відчувала здобуття цілісності і гармонії.

Володимир Шухевич у першому томі «Гуцульщини» пише про «велике число трійць, які Гуцули переховують у своїх хатах..». Трійця була незмінним атрибутом у побутовому та обрядовому житті гуцула, виступала божественою величиною. Трисвічником освячували наречених під-час шлюбу, виганяли потусторонніх духів з хати, знімали енергетичні - порчі, пристріти, псування. Тримаючи трисвічник у руках, людина відчувала стан Творця - стан піднесення і контрольованості буття, була здатна на будь-які магічні дії, пов'язані з енергетикою, зцілювала, ладувала тощо.

Саме тому, з часом християнству довелося свою символіку об’єднати з тридентом, де архаїчний зміст був підмінений на християнське поняття, прийнятим на Першому Нікейському соборі - Бог-Отець, Бог-Святий Син та Бог-Святий Дух. У багатьох селах Східної Галичини воскові трисвічники досі збережені у церквах, де їх використовують священники під час так-званого Йорданського обряду.

Є припущення, що далекий предок українського трисвічника - ритуальні посудини із Трипілля - "біноклі", які виконували ряд магічних функцій (одна з яких викликання вологи з небес) у житті тогочасного землероба.

Світлини взято з альбому "Гуцульські та покутські свічники-трійці" /
Упорядник та авт. вступ. статті:
Ю. Юркевич - Львів. Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ, 2006. - 376 с.
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"