Гуцули – нащадки етрусків?

Прямими нащадками етрусків у античну епоху вважалися горяни Альп, яких історія знає під іменем “рети” (raeti). Вони, як зазначає римський історик Тіт Лівій, “… під впливом оточуючої природи здичавіли до такої міри, що … не зберегли від старих звичаїв нічого, крім мови, але навіть мову вони не зуміли зберегти без перекручень“. Від етноніму рети чи ретії походить назва території, на якій вони мешкали - Реція. Це – теперішні південна Баварія, східна Швейцарія та Тіроль. Її в 15-му р. до хр.е. окупував Рим (Таціт, “Аннали”, 11, 17; “Історія”, 1,63; 111, 53; У, 25). Тут досі мешкають їх нащадки – рето-романці.

У чеській мові, носії якої є безпосередніми сусідами колишньої Реції, наявне слово ret “губа”, “дзьоб”, що споріднене з давньоукраїнським словом рътъ “гостряк”, а також зі словенським rt, rta “гостряк, вершина”, rtina “гірська вершина”, сербо-хорватським рт “гірська вершина”, rtanj “вершина”, болгарським рът “горб, підвищення”. Ці та інші приклади можемо зустріти у статті Л. В. Куркіної “Назви гірського рельєфу (на матеріалі південнослов”янських мов)” у збірнику “Этимология. 1977? ( М.: Наука, 1979, с. 53 – 55).

Отже, Ретія означає “Верховина”. Тут додамо , що назва столиці сучасної слов’янської Македонії Скоп’є перекладається з грецької як “Верховина”.

Чи нема співпадіння між назвою “Ретія” і назвою Галичини у Європі як “Рутенія”, між самоназвою етрусків “расени” та самоназвою галичан до першої світової війни “русини” ?

Про взаємовідносини Галичини з Етрурією присвячена праця івано-франківського краєзнавця Генадія Марченка “Етруски в Галичині?” у журналі “Жовтень” (1982, № 2, с. 103 – 108), у якій досліджено поширення на Русі етруських “чисел”, що застосовувалися для календарних записів представниками черняхівської археологічної культури. Остання розквітла саме тоді, коли в Італії та Реції згасли культура та етнос етрусків. Сама ж черняхівська культура проіснувала до V століття, підпавши під асиміляційний вплив готів та інших слов’янських етносів.

Деякі дослідники вважають черняхівців за германські племена готів. Але ж прийшли германці також з території Альп, до яких вони потрапили з Данії як носії вальбарської археологічної культури. Саме тут, у Альпах, на грунті етруського письма виникло германське рунічне письмо. Без сумніву, що міграція германців далі на схід, через Віслу у степи Подніпров’я та Приазов’я потягла за собою і залишки етрусків – ретів. Ті ж рети, які залишилися в Альпах, були романізовані і тепер утворюють невеличку швейцарську народність ретороманців.

Під час археологічних розкопок к селі Ріпне Кам’янко-Бузького району Львівщини в оселі черняхівської культури III-ІV ст. виявлено фрагмент ліпної посуди з написом (див.: Нудьга Г. Промінь у таємницю, журн. “Жовтень”, 1979, № 10, с. 125 – 126).

Дослідник Г. Нудьга запропонував читати напис на основі “пелазго-етруського” алфавіту як ЛАРТІ – ім’я господаря посудини.

Але вважаємо за доцільне розшифрувати напис на основі гіпотетичного спільно рето-германського (проторунічного) алфавіту:

Відомо, що латинська лексика частково запозичена з етруської. В основному це терміни релігійного та господарського змісту. Звернувшись до латини, виявимо слово paro “наживати”, “накопичувати”, тобто посудина була своєрідною (ритуальною?) скарбничкою (грошей або зерен).

На запитання про те, куди зникли галицькі етруски, тобто рети – учасники германського військово-політичного союзу, можемо відповісти, що нащадками ретів слід вважати пізніших тиверців. В основу останнього етноніму лягло давньо-германське слово *taufr “червона фарба” (пор. з назвою тереторії розселення тиверців Червлена або Червона Русь). Але це ж германське слово мало ще значення “магічна сила написаного заклинання” (вирізані письмена – руни затиралися червоною фарбою). Від цього слова походять: давньо-ісландське taufr “чародійство”, давньо-англійське tsafor “червона фарба”, давньо-саксонське tover “чародійство”. Саме під 907 р. руський літописець дає визначення тиверцям з Пруто-Дністро-Дунайського басейну як “иже суть тълковины”, тобто тлумачі священних рун – знаків.

Автор: Олег Гуцуляк
Джерело

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"