П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English
♦ Етнографія ♦ Українські Карпати » ♦ Гуцульщина

Костюм гуцулів села Чорна Тиса

Рейтинг 3.6 з 5. Голосів: 5

Гуцульський костюм села Чорна Тиса

Результати експедиційного дослідження вказують на те, що методи виготовлення строю даного села майже без змін передавалися від покоління до покоління і збереглися до сьогоднішніх часів. Складові частини чоловічого та жіночого костюму містять спільні та відмінні особливості.

Тунікоподібна сорочка є одним із найдавніших елементів вбрання закарпатських гуцулів [1]. Із розповіді мешканця с.Чорна Тиса Кочержука І. (1929 р.н.) відомо, що чоловіча сорочка оздоблювалась вишивкою на комірі, манжетах та по верхній частині рукавів вишитими уставками, які виконували оберегову функцію рук людини та є складовими елементами символічної системи землеробського культу слов’ян. Уставки, або обшивки були яскраво вишиті кольоровими нитками на полотні, а пізніше канві хрестиком або “низенню”(низзю). Носили її на випуск, підперезуючи широким шкіряним поясом – ременем. 

Для жіночої сорочки характерним є призбирування горловини та нижньої частини рукава. На рукавах, як і в чоловічій, розміщенні вишиті уставки, манжети та вузенька вишита смужка по коміру, яка переходить на фронтальний розріз. Верхня частина – стан виготовлялася із тоненького домотканого полотна або фабричного, а низ із грубої полотняної підшивки - “підставка”, в яку обабіч вшивалися два клини.

Чоловічим поясним одягом були штани гачі – “довбані” або як їх ще називали “пріччі”, вони шилися з домотканого сукна, яке в основному фарбували в чорний чи коричневий колір. У гуцулки поясний одяг складався із двох вовняних запасок – передньої (коротшої) та задньої (довшої), які закріплювалися на талії за допомогою шнурівок “зав'язок”. 

Одним із найцікавіших видів верхнього шкіряного одягу гуцулів Чорної Тиси був кожух. До середини ХХ ст. за один кожух давали двох корів. Реліктові форми цього виробу в даному регіоні свідчать про його глибоку традиційну підоснову. Кожух наділявся магічними властивостями і займав важливе місце в обрядовості символізуючи родючість, багатство та щастя [6].

Обробкою сировини та виготовленням кожуха займалися в селі кушніри, кількість яких до другої половини ХХ ст. різко скоротилась. На пошиття кожуха йшло 5-7 овечих шкір. Характерна особливість крою відзначається відсутністю плечового шва. Ґудзики на кожусі були дерев'яним, а деколи їх заміняли плетеними шкіряними петлями. В с. Чорна Тиса побутували білі кожухи, які ще називали кептарем. Вони прикрашалися металевими капслями, якими оздоблювали комір, шкіряні аплікації, боковини та кишені виробу. Також кептарі оздоблювалися шкіряними зубцями по проймам, боковим швам, горловині і кишеням. Збагачують одяг також нашивні прикраси – косичка сплетена пасом з різнокольорових вовняних ниток.

Складовою частиною як чоловічого так і жіночого костюму є петек, який в інших гуцульських осередках відомий під назвою сердак. Петек виготовляли з домотканого сукна. Фарбували його переважно в коричневий колір, оздоблювали китицями та яскравою кольоровою вишивкою по нижній частині виробу, рукавів, на бокових швах і горловині. Як засвідчують мешканці села, саме у цій вишивці відображається світло, святковість та радість.

Аксесуари в гуцульському костюмі даної місцевості не містять принципових змін по відношенню до сусідніх поселень. Взуттям були звичайні шкіряні постоли, які виготовлялися із м'якої коров'ячої або свинячої шкіри. Але тут потрібно відмітити деякі відмінності конфігурації носової частини у порівнянні із рахівськими постолами, які проявляються у менш вираженій гостроті самого носка. Взуття вдягалися на капчурі, які плелись із вовни. Головним убором для чоловіків влітку служила крисаня, а взимку – шлик. Для заміжніх жінок обов'язковим елементом костюму була хустка, яка називалася “баршунянка”, “подряпанка”. Колір хустки в основному темно коричневий або темно бордовий. Дівчата заплітали одну або дві коси та оздоблювали волосся вінками з барвінку та інших польових квітів.

Святковий одяг відрізнявся більш якісними матеріалами, “модним покроєм” і більш яскраво прикрашався. Приміром у запаски впліталися металеві, золоті нитки; кольорова гамма вишивок відрізнялась більшою поліхромністю, а прикраси являлись яскравим композиційним акцентом у цілісній структурі народного костюму. 

Вишивка завжди була найяскравішим засобом для оздоблення гуцульського костюму. Основними техніками у вишивці одягу с. Чорна Тиса є низь та хрестик. Нитки пряли переважно із вовни, а з другої половини ХХ ст. починають застосовувати муліне, пізніше іріс. Низзю вишивали орнамент із виворітного боку, при цьому вишивальна нитка лягала паралельно основі полотна. В наслідок утворюється двохсторонній орнамент. Стібки у вишивці відрізняються дуже маленькою довжиною та щільністю по відношенню одне до одного. Як вище зазначено, цією технікою оздоблювалися переважно уставки , комір та манжети сорочок [2].

Поява канви в першій половині ХХ ст. створила умови для інтенсивної актуалізації вишивки хрестиком. Ткане полотно, канва і сама техніка надала можливість для геометризованого трактування реалістичних мотивів та комбінації їх із давніми слов’янськими знаками. 

Важливу оберегову роль в одязі виконував також колір. Різноманітність кольорової гамми вказує на окремі модні течії, які відбувались у процесі формування костюму. Червона та чорна монохромна гамма характерна для найдавніших взірців гуцульської вишивки Закарпаття ХІХ ст.. Двоколірна та поліхромна гамма починає домінувати у вишивках кінця ХІХ та на протязі ХХ століть, вона характеризується контрастним поєднанням бордового, чорного, синього та золотисто-жовтого кольорів. 

Зміст мотивів орнаментики, їх походження та філософське підґрунтя являються найважливішими критеріями не тільки для дослідження семантики, але і для аналізу культури гуцулів в цілому. Тому доречно з акцентувати на ромбо-меандрові мотиви, які вважаються одними з найдавніших та існували вже у мистецтві пізнього палеоліту символізуючи мамонта-блага. Пізніше в землеробських культах Європи, зокрема в Україні він виступає символом родючості. Мотив поділеного рівностороннього ромбу чи квадрату, який є найулюбленішим для гуцулів с. Чорна Тиса, зустрічається майже по всій території України, а в трипільській культурі він означав землю та засіяне поле. 

З мотивом ромба також дуже щільно пов'язаний мотив похилого хреста та хвильки (вужика), який був у стародавньому Єгипті символом постійного руху води, без якої існування є неможливим. Тобто він являється символом життя. Цей мотив оздоблює портали Романських храмів епохи Середньовіччя, де в зображеннях сцени життя в раю символізує живу воду. А різновиди зображень похилого хреста свідчать про архаїчні форми солярних знаків, які символізували сонце та зустрічаються у різних інтерпретаціях. 

Важливе місце серед улюблених мотивів гуцульської вишивки с. Чорна Тиса займають мотиви зірок. Небесні зірки у стародавніх культах означали релігійність, віру людини та потяг її до дослідження навколишнього середовища, природних явищ та ін.. У високорозвинутих стародавніх культурах зоряне небо означало також потойбічний світ, а кожна зірка, чи планета була уособленням героя. Небесні істоти (ангели, херувими, фантастичні тварини), які мали відношення до бога також часто зображалися із зіркою на чолі. У старому заповіті Біблії один із пророків Месію називає зіркою, тому у єврейській релігії вона стала символом визволення та спасіння. Апостол Петро в одному із послань також говорить про ранню зорю, яка зійде в серцях віруючих людей. У християнстві ця зірка символізує буття та Святу Трійцю. Восьмикутна зірка найчастіше зустрічається серед мотивів у народній вишивці слов’яномовного населення Закарпаття вона символізує ранкову зорю (Венеру) та безкінечний цикл оновлення (народження – смерть – воскресіння).

В гуцульській вишивці Закарпаття зустрічаються також рослинні та зооморфні мотиви, які свідчать про своєрідний біосинтез людини з природою та її оточенням [1]. 

Мотиви орнаменту кожухів аналогічно виконували не тільки декоративну функцію – а й магічну. Перевага червоного кольору пов'язана із захистом від ворожінь і свідчить про зв'язок верхнього одягу з весільною обрядовістю. Оздоблювали кожух вишитим рослинним орнаментом із вовняних або шовкових ниток насичених кольорів.

Можна виділити найважливіші тенденції та три основних етапи розвитку гуцульського костюму на території Закарпаття в контексті історичних реалій даного періоду:

  1. Період розвитку сакрально-традиційної основи в народному одязі (до 80-х р. ХІХ ст.).
  2. Період естетизації в одязі (кінець ХІХ – перша пол. ХХ ст.).
  3. Період інтенсивної десакралізації (др. пол. ХХ – ХХІ ст.).

Вивчення художніх особливостей костюму даного етносу, тенденцій його розвитку мають велике практичне значення на сучасному етапі моделювання одягу за народними мотивами. Крій та оздоблення традиційного одягу цього етносу став конструктивною і художньою основою для багатьох колекцій сучасних українських та закордонних дизайнерів одягу. 

kostum-chorna-tysa

Жіночий костюм:
  1. сорочка;
  2. клин;
  3. уставка;
  4. стан;
  5. підставка;
  6. комір;
  7. хустка;
  8. кожух;
  9. манжет;
  10. запаска;
  11. капчурі;
  12. постоли.
Чоловічий костюм:
  1. шлик;
  2. сорочка;
  3. китиці;
  4. чобіття;
  5. комір;
  6. петек;
  7. черес;
  8. манжети;
  9. гаччі;
  10. капчурі;
  11. постоли. 

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber