П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English

Тисячолітнє селище Ланчин

Рейтинг 3.7 з 5. Голосів: 3

Ланчин

Коли Карпати скинуть зi своїх круч води Прута, рiчка одразу не заспокоюється й не обростає болотистими заплавами зi свiйськими й дикими качками вперемiш, якi так полюбляв Остап Вишня, i де вечорами "кумки" кличуть своїх кумiв - "кум-кум", - де вiтер зриває з води легкий запах риби, а береги поросли непролазними чагарями очеретiв, бiля яких легко повiрити в утоплениць, що залоскочуть тебе до смертi. Нi! Рiчка далi вигулює своїх бiлих баранцiв на круглих камiнцях, немов iз гiрської втрамбованої скелями дороги несподiвано потрапляє на брукiвку, збудовану не за австрiякiв, а ще до того, як виник санскрит, та й узагалi люди навчилися розмовляти.

Далi Прут обрамляє фортечнi мури скель i зеленi схили карпатських лiсiв, немов охороняє їх вiд споконвiчного ворога - рiвнини, й тiльки пiдвiснi мости, якi де-не-де пiд вiтром погойдують музикально-скрипучим дощаним настилом, створюють iлюзiю ненадiйного, непевного, нетривкого зв'язку. Саме там, немов Подiл у Києвi перед стiнами Княжої гори, дивиться в голубе небо селище Ланчин - бiля пiднiжжя гiр, мов притока рiчки Прут, на сучаснiй дорозi, яку так полюбляють туристи, з Коломиї в Яремче (як колись виростали мiста на шляху з варягiв у греки).

Ота дорога з Коломиї в Яремче, сполучення мiж старовинними Стрийським та Волоським шляхами (один пролягав через Надвiрну i Ланчин, а iнший через Коломию, вiдповiдно) - головна дорога того краю. В кожному краї є така важлива дорога: iз Чернiгова в Київ, а з Києва в Одесу й т.д. - отiєю дорогою заїжджаємо в село iванiвцi й уже аж до кiнця села Добротова хати, дворища, городи, пастiвники йдуть обабiч неперервним потоком. i приїжджому важко розiбратися, де закiнчуються iванiвцi й починається село Саджавка, де Саджавка переходить у селище Ланчин, а де за Ланчином почався Добротiв - наче потрапляєш у сiльський мегаполiс, урбанiзоване русло сiл. А паралельно дорозi бiжать зеленочолi схили Карпат, бiля їхнiх нiг, у протилежному напрямку, бiжить холоднощокий Прут, а вдалинi виступають сивоносi вершки Чорногори.

За останнiм переписом, Ланчин населяє близько восьми тисяч людей (щоправда, на одного працюючого зараз припадає шiстдесят двоє!!!! пенсiонерiв i дiтей, а молодь подалася на заробiтки в теплi краї, де є батареї пiд вiкном, i обов'язково найближчий супермаркет працює цiлодобово). За "совiтiв" Ланчин населяло приблизно дванадцять тисяч.

Та й протягом багатьох столiть цi мiсця заселяли люди. Ще трипiльцi поселялися в цих краях, у передгiр'ї (вiдомо, що було трипiльське поселення бiля селища Середнiй Майдан, це трохи в сторону степiв вiд рiчки Прут), а пiд час археологiчних розкопок у сусiдньому селi Добротовi було знайдено кремнiєвi скребки, ножi, проколки, якi датуються початком нашої ери. Та й чому не населяти цi землi: з одного боку поля, на яких можна випасати худобу й вести власне господарство, з iншого лiси (деревина), в яких водилася звiрина, гриби, ягоди: Скель теж не бракувало, щоб добувати кремiнь. А рiка з рибою, струмковою фореллю, яка сьогоднi вже вважається делiкатесом (вимираючий вид), а мiсцевi дiтлахи ловлять тiльки дрiбних "ковблiв" (мiсцева назва, яка, можливо походить вiд дiалектного слова "ковбик" - шлунок). Але головним багатством того краю була - нi, не жовто-глиняна земля (яка гарно родить тiльки цибулю, кукурудзу й рiнь), не лiси, не гори, не рiчка Прут - сiль, вiд якої згодом залежала вся Русь, як стверджує iсторик Микола Аркас.

Особливо бурхливо солеварна промисловiсть розвивалася в середнi вiки за Польщi, коли Коломия мала статус мiста з Магдебурзьким правом i привiлею, що тiльки в нiй навколишнi жупники могли продавати сiль (звiдси й дуже розповсюджене в тих краях прiзвище - Жупник, а "жупа" - соляна копальня чи солеварня, де з "ропи" чи "сировицi", дуже соленої води, випарювали сiль). Занепад соляної промисловостi почався в кiнцi 18-го столiття, коли в Австро-Угорськiй iмперiї була запроваджена монополiя на сiль, бiльшiсть жупiв закрилося, хоча солеварня в селищi Ланчин iснувала ще до середини минулого столiття, допоки прийшли совiти. Та й зараз у найближчих горах можна знайти давнi криницi iз сировицю (жупи), з якої i по сей день добрi iаздинi виварюють сiль, якщо добрi iазди її принесуть додому.

Немає жодних сумнiвiв у тому, що поселення тут iснували вже на початку нашої ери. Та все ж, коли був заснований Ланчин, звiдки взялася така дивна назва (як кепкують сусiди з ланчинських людей за м'яку вимову: "Ви iз китайської провiнцiї Лянь Чинь?"), що за народи населяли цю красиву землю, хто достойники цього селища? На всi запитання, звiсно, важкувато вiдповiсти, а на деякi можливо тiльки гiпотезами й легендами.

Починати, як кожний iсторичний переказ iз життя українцiв, варто зi стоянок первiсних людей i Трипiльської культури (хоча дуже сумнiвно, що вони мають будь-який стосунок до сучасних мешканцiв цих земель). Але достовiрно вiдомо про те тiльки Богу, тому розпочнемо iз середини першого тисячолiття. Першi, на прискiпливий погляд сучасника, слов'янськi племена з'явилися на цих теренах приблизно в п'ятому столiттi нашої ери й звалися вони бiлими хорватами (кавари, або iншi назви: халасiї, хорезмiйцi), народ, який був витiснений iз Хазарського каганату. Поряд жили тиверцi. Гуцули (селище Ланчин стоїть на теперiшнiй умовнiй межi подiлу Гуцульщини й Покуття) з'явилися тут у десятому столiттi. Достовiрно вiдомо, що вiрмени прийшли в цi землi в тринадцятому столiттi й прибували аж до 19-го столiття. Вони селилися в Тисменицi, Кутах, Ланчинi, Станiславi. Зараз вiрмени майже повнiстю змiшалися з мiсцевим населенням й утратили свої коренi. Приходили сюди й iншi народи, йшли далi, селилися, змiшувалися, витiснялися iншими, як це колись було в стосунках мiж народами, а тепер тiльки мiж спiвробiтниками фiрм (мiлiємо, живемо меншими масштабами).

Кримськi татари постiйно набiгали на цi землi, недаром їхня й наша героїня Роксолана (Настя Лiсовська) родом iз Рогатина, що недалечко вiд Покуття (Опiльщина, захiдна частина Подiльської височини). Напади почалися з 1495 року. Особливо постраждали цi краї пiд час нападiв у 1520 роцi, коли й захопили в полон Настю Лiсовську. З 1600 по 1630 роки вiдбулося, за рiзними джерелами, вiд 26 до 28 нападiв, пiд час яких Коломию спалили тричi, села - Ланчин, Добрилiв, Княждвiр, Печенiжин (така назва в села вiд слiв "пече нiжки", бо саме сюди, за першi гiрськi перевали, тiкали люди пiд час нашестя кримських татар) - руйнували, а людей гнали в ясир.

Велика частка населення поляки за походженням. Та i єврейського народу до п'ятнадцятого столiття в цьому краї налiчувалося до 10% вiд загальної кiлькостi, особливо їхня кiлькiсть зросла пiсля гонiнь євреїв в Угорщинi (можна вжити й слово геноцид) у часи Людовика I. Осiдали на цих теренах i караїми, й румуни, й молдавани, й нiмцi, але етнiчних українцiв завжди налiчувалося найбiльше.

Звiдки ж така назва селища Ланчин? Вiдомо, що Прикарпатськi та Карпатськi села називалися за назвами ремесел (Солотвино, Саджавка - вiд слова "саджiвочки" (або "копанки") - штучнi водоймища, в яких розводили рибу) або за назвами урочищ чи рiчок (Бурштин, Чорний Потiк). iснує легенда, що польськi пани, проїжджаючи через цей край, запитували: "Лан чий?" Ось звiдси й назва. Звiсно, це тiльки легенда, але ж народ не може жити без легенд, у якi легше повiрити, нiж iнколи сiрiй правдi. Також припускалася думка, що назва селища вiд польського слова laczyc (вимовляється схоже на "ланчиц"), що в перекладi - зв'язувати, поєднувати. Проте, що зв'язувала земля на якiй розташоване селище Ланчин i з чим - залишалося загадкою.

Краєзнавець Степан Пушик висловлює такий здогад стосовно Ланчина. В серединi 11-го столiття Перемишлянський князь Ростислав-Михайло Володимирович одружився на iлонi (iлонцi, Оленцi, Ланцi), дочцi угорського короля Бели. Його батько, Володимир (який правив у Новгородi й помер у вiцi 32 роки), був найстаршим сином Ярослава Мудрого, й перед смертю вiн благав своїх братiв, стриїв молодого Ростислава, не зобижати племiнника. Ростислав отримав у спадщину Галичину, проте сталося найгiрше - стриї вигнали його iз Переяслава. Оскiльки Ланка була з роду хорезмiйцiв (каварiв, бiлих хорватiв), львiв'янин Петро Серджук стверджує, що вона претендувала на Тмутараканський трон. Тому Ростислав i Олена (Ланка) пiшли туди й там правили деякий час. Але Вiзантiя, яка не бажала вiдродження Хазарського каганату, пiдiслала до Ростислава-Михайла Володимировича вбивць i його отруїли в 1067 роцi. Ланка повернулася в Галичину й оселилася на Покуттi. Селище, де вона жила й правила, називається - Княждвiр. Вона не знала мiсцевої мови, тому селище, де жив її товмач (перекладач), зараз називається Товмачик. А Ланчин названо в її честь - Ланчине селище! Якщо цю версiю прийняти за основу, то в 70-х роках цього столiття потрiбно вiдмiчати тисячолiття назви селища Ланчин. А те, що селище старше за Москву говорити вже й не доводиться.

- Культурно-просвітницький центр "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber