Іван Сірко - це культ та ідол характерницької спадщини козаків. Непереможний і непередбачуваний, щоб там не писали про нього різні гореісторики, а він був і є символом відваги, честі та мужності, незламності українського духу. На образ Сірка рівнялися різні покоління, його називали і називають одним з наймістичніших та найнеординарніших історичних персон козацької минувшини. Подейкують, вже в дитинстві був особливим - народився із зубами, якими потім завзято "загризав" ворогів на смерть.
Цікаві факти про Івана Сірка
- Сірко здійснив близько 50-ти військових походів і не зазнав жодної поразки;
- 12 разів обирали його кошовим отаманом - з 1659 року по серпень 1680-го, тобто до самої смерті;
- Іменем легендарного отамана підписано знаменитий лист турецькому султану Мухаммеду IV - те саме, яке увічнив на своїй картині Ілля Рєпін. Авторитет Івана Сірка в Січі був величезний;
- Брав участь у взятті фортеці Дюнкерк під час Тридцятилітньої війни;
- Козаки після смерті Івана Сірка виставляли його правицю вперед і перемагали у боях;
- Сірка називали перевертнем і характерником, а турки - Урус-Шайтаном (руський чорт).
Іван Сірко - надзвичайно талановитий не тільки воїн, а й видатний політичний діяч свого часу. Чого варта тільки його участь у франко-іспанській Тридцятилітній війні (1618-1648) на боці французів! У 1646 році, згідно з договором з французами, підписаним Богданом Хмельницьким, 2500 козаків через Ґданськ морем дісталися французького порту Кале. Вели козаків полковники Сірко та Солтенко. Саме завдяки військовому мистецтву запорожців вдалося взяти неприступну фортецю Дюнкерк, яка перебувала в руках іспанців. Фортеця мала важливе стратегічне значення - її називали «ключем від Ла-Маншу». Французи багаторазово намагалися взяти Дюнкерк, але марно. А козаки взяли фортецю за кілька днів й, по суті, вручили французам такий бажаний «ключ».
Воював Сірко і проти турецького султана, здобуваючи численні славні перемоги. Не дарма турки і татари називали Сірка "Урус-Шайтаном" і "Семиголовим драконом". Про Сірка говорили, що "його не брали ні куля, ні меч". Що Сірко - "перевертень", який може перевтілюватися на вовка. У дохристиянські часи бога-громовержця представляли в супроводі двох вовків, або хортів. Саме про перетворення в хорта йдеться в легендах про кошового отамана Сірка. Недарма слово «сiрко» - один з епітетів вовка. Не випадково і те, що від слова «хорт» походить назва острова Хортиці.
Розповідали, що коли він підставляв руку під удар шаблі, на ній залишався лише синій слід. Але Сірко не тільки перемагав людей, а й нечисту силу. Річку Чортомлик назвали так тому, що в ній за легендою Сірко вбив чорта: той тільки майнув ногами, коли Сірко вистрілив у нього з пістоля.
Бурхливим виявилася не тільки земне життя Івана Сірка, а й посмертне. Великий воїн-характерник навіть після смерті продовжував перемагати ворогів! Він заповідав козакам після його смерті відрізати його праву руку і ходити з нею у походи. Ось, як цей епізод тонко змалював талановитий український письменник Руслан Бєдов у своїй книзі "Характерники: Спадщина сарматських віщунів":
—Добрі слова ти говориш, друже, але вони не на часі. Моя остання битва з османським чарівником виснажила мене...
—Невже ви, дядько, не заволоділи булавою?
Старшини зашикали на Петра, зашаркали ногами по підлозі, дехто голосно закашляв.
—Не приведи Боже, щоб ті троє довідалися про силу булави, — прошепотів Сірко І без магічної сили вмиється Січ та Гетьманщина кров'ю від якшання з московським царем більше, ніж від османів та ляхів разом узятих.
—Я не розумію, дядько Сірко...
—Ось, що я тобі скажу. І слухай мене уважно, — отаман підвівся, схопивши Петра за плече, — булаву ту я відвоював, але знищив, щоб не дісталася вона ворогу, — Сірко зиркнув на Самойловича та його співрозмовника.
—Виходить, марно дядько Рудий загинув..., — знітився Петро.
—Не існує нічого марного, — відказав отаман, — коли я віддам Богові душу, зроби, що скажу і буде козацтво перемагати будь-якого супротивника.
—Що саме? — пожвавився Соболь.
—Відрубай мою правицю і носи з собою, як тільки яка битва трапиться...
—Дядько, ви при своєму розумі?
—Зроби, що кажу, хлопче, — відрізав твердим голосом Сірко, - перед тим, як знищити булаву, я забрав частину давньої сили та зосередив її у свої правій руці. Та сила мене і вб'є. Але що таке моє життя, коли цілий народ гине...
Козаки виконали заповіт отамана і, зустрічаючись з ворогом, виставляли вперед його руку зі словами: «Душа і рука Сірка з нами!» Козаки вірили: де рука - там і удача. Тому запорожців ще довго боялися і турки, і ляхи. В одному переказі Сірко навіть названий Сірентіем Праворучніком. Руку кошового поховали тільки після зруйнування Запорізької Січі... А на могилі Сірка був напис:
«Хто буде сім років перед Великоднем виносити по три заповнені землі на мою могилу, то буде мати таку силу, як я, і знатиме стільки, скільки і я».
Дослідження решток і поховання Івана Сірка
Мирослав Жуковський - історик, заступник Нікопольського краєзнавчого музею з наукової роботи, в експедиції під час зйомок телевізійної програми «Козацька звитяга» зібрав важливий матеріал про Сірка (джерело). По-перше, у 1967 році після розкопок решток кошового отамана Івана Сірка, його череп одразу був терміново перевезений для досліджень спочатку до Дніпропетровська, а потім до АН СРСР у Москву. Виявивши велику зацікавленість, КДБ СРСР під ретельним наглядом спостерігало дослідження черепа і реставрацію образу.
Кошовий атаман Війська Запорозького Іван Сірко (графічна та скульптурна реконструкції Г. Лебидинської, Х.Родрігеса)
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
