Четвер
28 бер., 2024
     

Ukrainian English
♦ Етнографія ♦ Українські Карпати » ♦ Закарпаття

Чи була інквізиція на Закарпатті?

Рейтинг 5.0 з 5. Голосів: 2
Інквізиція

Батьківщиною інквізиції ми іноді помилково вважаємо Іспанію, хоча це і не так - у середні віки полювання на відьом успішно впроваджувалося по всій Європі. Чимало жінок було звинувачено та страчено і на Закарпатті, яке тоді належало до Угорського королівства. Виявляється однак, що чаклунів та відьом на початку християнської ери не карали взагалі. За законами Карла Великого тих, хто чинив розправу над чоловіком або жінкою, звинувачених у чаклунстві, самих карали смертю. Але згодом все змінилося. Вже у першій книзі законів угорського короля Святого Іштвана (1030 рік) говориться "про розпусних жінок та чаклунок”. Відьму судили церковним судом, і найчастіше вироком для неї був піст. Впійманих вдруге судили значно суворіше - накладали тавро у формі хреста на чоло та лопатку.

Але справжнє полювання на відьом розпочалося значно пізніше. 5 грудня 1484 року з’являється так звана «чаклунська булла» папи Інокентія VIII, яка дає початок масового переслідування та знищення відьом, насамперед, у Німеччині. Незабаром з’являється книга «Молот відьом» (Malleus Maleficarum), яка дає поради представникам влади, за допомогою яких можна легко впізнати відьму. У ній описано безліч видів катувань, що гаран¬тували: обвинувачена неодмінно зізнається у злочині. Трактат просто просякнутий ненавистю до жіночої статі, яка вважалася легкою здобиччю для диявола. Для всієї Європи починається страшний і кривавий період, а загальна кількість жертв досі встановити не вдалося – мова йде про сотні тисяч закатованих жінок.

Молот Відьм

Не оминули ці події і закарпатські землі. Зараз важко повірити в те, що костри інквізиції палали на площах Мукачева та інших міст та сел. Але саме про це свідчать збережені архівні документи, які опрацював берегівський історик Ласло Зубанич.

Народне полювання на відьом

«Зацікавився цією темою випадково, коли проходив практику в державному архіві Закарпатської області, - розповідає Ласло Зубанич. - Мені потрапили до рук документи, які стосувалися судового процесу над відьмою у Чорнотисові. Розшукувати наступні було значно важче, адже документи у архіві зберігаються досить у хаотичному порядку».

Допомогли зокрема дослідження історика Тиводара Легоцького. Багато приділив уваги процесам над відьмами і наш земляк Ондраш Комаромі, який видав в Угорщині 3-томник, який охоплює період між 1529-1768 роками. На жаль, велика кількість документів досі не опрацьована. Але можна сміливо казати, що жертв інквізиції на Закарпатті було не менше тисячі осіб. А найбільше відомих процесів над відьмами відбувалося в Угочанському комітаті (нинішній Виноградівський район та частина Румунії). Чому церква переслідувала в першу чергу жінок? На думку історика це пов’язано ще з пережитками матріархального ладу. Жінка завжди була ближче до природи, займалася цілительством. А з приходом християнства всі ці народні традиції почали пов’язувати з язичництвом. Якою є відьма за народним повір’ям? Це жінка похилого віку, з пронизливим поглядом, в якої на переніссі зрослися брови. Однак звинуватити у чаклунстві можна було будь-кого, частіше це робилося через темну неосвіченість, або просто із заздрощів. «Наприклад, якщо у сусіда корова давала більше молока, або кращим був врожай, то в цьому також іноді вбачали чари. У моєму рідному селі Гут на Берегівщині таких людей називали «гурдичами», - розповідає Ласло Зубанич.

 

На Закарпатті люди розпізнавали відьом різними способами. У неділю, коли до церкви заходять люди, спостерігали: хто нахиляє вбік голову - є відьмою або відьмаком, бо їхні невидимі роги не поміщаються у проході. Або запікали у хлібі ціле пшеничне зерно, а потім, затиснувши його між зубами, йшли до церковних дверей. Зерно мало показати на відьму.

У народі найбільше боялися наврочень. Люди вважали, що їм «пороблено», коли відчували головні болі або не мали апетиту. Найчастіше хворого обмивали вугільною водою. Цю воду потім виливали на дах будинку чи туди, де ніхто не ходить.

Також від магії часто страждала, на думку людей, домашня худоба. В Угочанському комітаті вважалося, що чаклунка кладе на голову тварині свій фартушок і промовляє заклинання. Корова, поки з неї не було знято зіпсуття, молока не давала. Тому іноді били худобу і чекали, поки не з’явиться сама відьма з проханням припинити знущатися над твариною. В інших місцях мо¬локо наливали на колоду і били тупим кінцем сокири (казали, що якщо бити гострим - відьма помре).

Закарпатські відьми

У часи раннього середньовіччя особи, звинувачені у ворожінні, підлягали двом видам випробувань. Зв’язану людину кидали у водойму. Якщо жінка не тонула, то її звинувачували у злочині, а якщо йшла на дно - виправдовували. Інший вид випробувань здійс¬нювався за допомоги розпеченого заліза. Його треба було пронести на певну відстань в голих руках. Через кілька днів перевіряли рани: якщо вони загоювалися – жінку оголошували невинною, а коли починали гноїтися - то вона оголошувалася відьмою.

 

Нині до знахарів нема особливо упередженого ставлення, хоча і сприймають їх з обережністю. Але в селах досі залишаються сліди стародавніх вірувань. Над входом у стайню обов’язково малюють хреста, аби відлякувати нечисту силу. В молоко кидають маленький шматочок солі, аби на ньому не можна було ворожити. Навіть те, що немовлятам зав’язують на ручку червону мотузку є відгуком тих вірувань.

І зараз люди звертаються часом по допомогу до знахарів, коли офіційна медицина вже не може допомогти. Не дивлячись на розвиток науки і техніки, наші сільські громади часто залишаються практично на рівні початку ХХ століття. Традиції - сильніше.

Чаклуном вважали і того, хто йшов проти влади

Розшукував матеріали Ласло Зубанич у Закарпатському державному обласному архіві. Найціннішими виявилися записи Угочанського феішпанського фонду, в якому збереглися протоколи судових процесів, що проводилися над відьмами в середньовічній Угорщині. Більшість з них відбувалася за певною схемою: розслідування починалося переважно після доносу з боку населення. За наказом піджупана комітату на місце "злочину” виїжджали суддя та присяжні. Показання часом дуже відрізняються одне від одного, тому подеколи вислуховували одразу двадцятьох і більше свідків.

У Трансільванському князівстві, до якого належав і наш край, судові процеси над відьмами нерідко носили політичний характер. Наприклад, було звинувачено у чаклунстві та ув’язнено Анну Баторі, племінницю польського короля та її спільниць. Жінки належали до заможних родин і мали у своїй власності великі володіння. Таким чином вдалося закріпити трансільванське володарювання Габора Бетлена, який вступив на трон.

zakarpattya-vidmy


У нашому краї теж траплялися судочинства над відьмами. Перші згадки про це датовані XV століттям - в 1435 році у Березькому та Соболчському комітатах проводилися судові процеси, на яких звинуватили у чаклунстві багато жінок. Серед нещасних згадуються жінка Орбана, котра проживала в Бейгані та Агнеш з Ботраді.

Влада активно вела наступ на відьом та чаклунство. Про це свідчить Ужанський статут від 1637 року. В ньому перераховуються основних злочинців, проти яких потрібно вести боротьбу. Серед них називають «грабіжників, п’яниць та відьом». Церква підтримувала переслідувачів, а проповідники говорили, що усі хвороби та біди від непослуху та покоління ідолам і "дружба з нечистим”, тобто відьомство та чаклунство.

zakarpattya-vidmy2

3 серпня 1679 року, на прохання княгині Жофії Баторі, мукачівський суд розглянув справи Катерини Телекіне-Солої та Ержебет Сейкей-Варги. І виніс таке рішення: "За численні сатанинські та протибожі діяння, у першу чергу для видання спільників у нечистих ділах, спочатку катувати, а потім, за прийнятим законом - спалити на вогнищі”. Наступний судовий процес відбувся 20 листопада 1687 року у селі Середнє в присутності поміщиків комітату та судді Імре Горості. Збережений до наших днів протокол містить вирок - підсудну Яношне Кіш мали стратити на вогнищі, до цього піддавши катуванням, аби видала своїх спільників. Як свідчить текст: "... перед судом ні в чому не зізналася, тому в чаклунстві її звинуватити не можна, поки сама не скаже, що є відьмою”.

Часто звинувачували у чаклунстві тих, хто йшов проти волі місцевої влади. Такий випадок трапився із Аготою Товт, родом з Фекетеордова (с. Чорнотисово). З неї часто знущався місцевий наджупан (староста). Але сталося, що у нього самого поздихала худоба, а також помер малолітній син близького родича. Староста звинуватив жінку у відьомстві. Справу розслідували суддя Ференц Хертнекі та присяжний Андраш Футамот. Були записані показання чисельних свідків. Деякі з них зав¬зято свідчили проти Аготи, наприклад, що вона багатьох людей зурочила своїм вином.

Багато людей постраждало за вільнодумство. В 1689 році наджупан Угочанського комітату звинуватив Ганну Серенєї в тому, що вона слова «Святої Біблії тлумачила по-іншому, і цим грішила проти Бога”. Хоч вину жінки й не довели, все ж їй було відрізано язика, а потім страчено на повільному вогні в страшних муках.

Наступний судовий матеріал містить текст захисту підсудного. Суд відбувався 17 жовтня 1712 року в Мукачеві. На жаль, документ погано зберігся, тому імені звинуваченого прочитати вже неможливо. Незважаючи на те, що звинувачений: ”до самої смерті не визнавав своєї вини”, суд виніс наступне рішення: ”Спалити на вогнищі”.

Ігквізиція на Закарпатті

22 серпня 1732 року винуватцем у справі, що розслі¬дувалася мукачівським судом в Сентмікловші (с. Чинадієво), була жителька Берегуйфолу Жофія Робіш. Протокол займає 10 аркушів латинською мовою. На зворотній стороні документа виведено наступну фразу: "Берегуйфолушівську відьму Жофію Робіш в році 1732-у мукачівський суд засудив до страти на вогнищі живцем”.

Їх більше не існує?

Останній великий судовий процес над відьмами в Угорщині відбувся в Сегеді у 1728 році, на ньому звинувачено в чаклунстві 18 осіб. Під час розгляду справи двоє померли у в’язниці, 12 чоловік спалено живцем, а одній жінці було пом’якшено покарання: на вогнище потрапило тільки її тіло, без голови. Зізнання у своєму відреченні від Бога та у союзі з нечистим було добуто шляхом неймо¬вірно жорстоких катувань.

Після цього ганебного процесу прогресивна інтелігенція започаткувала рух проти «відьмівських» судових процесів.

Перший крок щодо заборони безпідставний катувань зробила австрійська імператриця Марія-Терезія. У 1756 році вона видала указ аби про вирок суду слід повідомляти намісницьку раду та її особисто.

 

Нові правила щодо провадження відьомських процесів адресовано і Березькому комітату. Вони були проголошені 17 серпня 1768 року на комітатьских зборах у Берегові. За імператорським указом, суд мав право звинувачувати людину в чаклунстві, якщо володів дос¬товірними доказами, і якщо була підозра у скоєнні даною особою іншого важкого злочину. Це практично поклало кінець проведенню подібних процесів.

Однак остання відьма у Європі померла від руки ката тільки у 1782 році. Це сталося у швейцарському місті Гларус. Анна Гельді була служницею, її звинуватили, що вона наслала порчу на доньку свого господаря – лікаря та судді. Під тортурами Анна у всьому зізналася, а суд виніс їй смертний вирок, незважаючи на хвилю обурення по всій Європі. Нещасній таки відрубали голову, а тіло зарили під шибеницею. І сталося це не в епоху «темного Середньовіччя», а в часи Канта, Шиллера, Моцарта і Бетховена.

Хоча відьомські судові процеси остаточно заборонили, однак у народі віра у чаклунів та відьом не зникла. Про це свідчить і документ, датований 1906 роком (Фонд Мукачівської греко-католицької єпархії). Це скарга жителя Росвигова Мігаля Шімона на місцевого кантора (вчителя). Листа адресовано греко-католицькому єпископу Дюлі Фірцаку. Ось уривок з нього: "Ваша Святість, пане єпископе, святий отче! Цього року в місяці жовтні дружина росвигівського греко-католицького кантора Яноша Шімона Борбала Станкович з метою порушити спокій у моєму домі та навести навроки, передала росвигівській повитусі Юлії Мігальцо пакунок з якоюсь шерстю, щоб та сховала його в моєму будинку і якщо зможе, аби попросила півлітра молока від дружини та дістала трохи її урини». Селянин побачив у цих діях чаклунство і просив покарати кантора - вигнати його з Росвигова і позбавити чину. Свідками виступали повитуха, священик Янош Скіба та мешканці села. Однак ужгородський канонік Тіводор Матяцко у офіційній відповіді зазначив, що за діяння дружини людину притягати до відповідальності не можна. Було вирішено жінку покарати в усній формі. А в церкві розказати прихожанам про те, яким великим гріхом є чаклунство.

Автор: Алекс Брут,
вільний журналіст «ХайВей»
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber