П'ятниця
29 бер., 2024
     

Ukrainian English

Антропологічні типи українців

Рейтинг 4.0 з 5. Голосів: 11

Антропологічні типи українців

Вступ до української антропології

Етнічна антропологія України в історіографічному плані починається з Геродота. Він дає перші цікаві етнографічні, а іноді й антропологічні описи древніх етносів на нашій території. За Геродотом, елліни своєю зовнішністю, пігментацією шкіри зовсім не були подібні до аборигенів величезної лісової зони – світлооких блондинів, європеоїдів. Серед давніх слов’ян, північних іллірійців, кельтів і, очевидно, неврів переважали середньоєвропейські європеоїди.

Щодо антропології українців, то ще у 1786 році видатний український дослідник А. Шафонський описав детальні ареали трьох етнографо-антропологічних зон - поліської, степової (південної) і середньої, виділених на основі комплексних антропологічних (пігментація і зріст населення) і діалектологічних особливостей українців Чернігівщини й прилеглих повітів. Через 90 років в "Трудах этнографо-статической экспедиции" (Т. 7. 1877) вперше, базуючись на масових обстеженнях пігментації очей і волосся та зросту новобранців лікарями, український етнограф Павло Чубинський виділив три антропологічні типи українців - український, подільський та поліський.

На початку XX ст. величезні антропологічні дослідження на нашій етнічній території були здійснені ще одним видатним українським етнографом, археологом і антропологом професором Хведором Вовком. На противагу деяким російським й польським мовознавцям та історикам, що заперечували існування української мови як окремої і самого українського народу, цей дослідник доводив автохтонність українців, а також визначив, що антропологічно українці - особливо середньоукраїнці і південноукраїнці відносяться до високорослого, брахікефального українського варіанту динарського антропологічного типу з відносно темним забарвленням очей і волосся. Цей тип переважає також у словаків, чехів, хорватів, сербів і був притаманний первісним слов'янам. Учні Хв. Вовка - А. Носов, С. Руденко, а також І. Раковський, Р. Єндик не заперечували загальної антропологічної характеристики українців, але підкреслюють відсутність єдиного українського антропологічного типу й існування в його складі кількох морфологічних комплексів. Так, шість антропологічних типів українців виділяють як І. Раковський з С. Руденком, так і Р. Єндик, щоправда, вважаючи основним динарський (чи адріатичний) тип, який, за підрахунками І. Ружницького і С. Руденка, становить 44,5 % і є переважаючим також в роботі Р. Єндика. Цікаво, що пізніші радянські дослідження теж виявили сім антропологічних типів українців, як правило, брахікефальних, в більшості - високорослих, з переважанням темної кольорації волосся. Але світлоокі українці майже у всіх типах (крім динарського) значно переважають над темноокими, що свідчить про різницю в методиках радянської і Вовкової антропологічної шкіл у визначенні пігментації очей. 

Хведор Вовк

Хведір Вовк (1847 - 1928)

Взагалі ж, чимало спостережень Хведора Вовка також підтверджуються і відповідними сучасними фіксаціями. Переважаючим же антропологічним типом, за нашими підрахунками, є центральноукраїнський, що охоплює величезний ареал, де проживає понад 60% українців. Індивідуально цей тип зустрічається в домішках популяцій інших типів. Він загалом високорослий, брахікефальний, зі значним процентом темноволосих, але пігментація очей у нього - середня. Ця і ряд інших ознак не дають підстав відносити його до динарського ареалу,  хоча у всіх популяціях цього типу є домішка осіб динарського комплексу. Антропологічні матеріали та аналіз варіацій важливих для українського регіону ознак дає підстави для виділення на етнічній території українського народу семи його антропологічних типів. Дамо їх коротку характеристику, ареали та вірогідні корені походження і формування за різними антропологічнии, в тому числі і палеоантропологічними, одонтологічними, гематологічними даними. 

Дунайський тип

Займає рівнинну Галичину з західним Поділлям без крайніх північ, р-нів Львівщини і Тернопільщини. Переважає і в українців Польщі – в Холмщині, Томашові. У бойків Борині наявний його більш світлопігментований варіант, суттєво поширений у поляків та північних росіян. Він охоплює більше 10% українців. Характеризується максимальним виявом комплексу європеоїдних ознак, довгим, відносно вузьким лицем з відносно довгим і вузьким носом. У галичан він чітко виступаючий (взагалі ж прямі спинки носа в українців завжди переважають – “ніс рішуче прямий”, як писав Хв. Вовк). Дунайський тип входить як основа до складу інших типів українців, а також білорусів, росіян, поляків (у цих народів переважає його валдайський варіант, що характеризується більш високим процентом світлооких і меншим – чорноволосих), словенців, деяких популяцій хорватів, а також австрійців, німців, литовців.

Сучасні носії дунайського (норікського) типу генетично пов’язані з середньовічними варіантами дунайського (або дунайсько-дніпровського) типу, який походить від східного (протослов’янського) масиву ранньобронзових носіїв шнурокерамічних культур Західної України, Поділля і Південної Польщі – ареалу давньої слов’янської, а також іллірійської гідроніміки. (Трубачов О. М. Назви рік Правобережної України.- К-, 1968). Про наявність іллірійського, фракійського, а також кельтського компонентів у складі дунайців свідчать і археологічні дані.

Дунайський антропологічний тип

Поліський тип

Найхарактерніші риси поліського антропологічного типу – дуже низьке і широке обличчя з таким же низьким лицьовим покажчиком (85,5), що не зафіксований, за літературними даними, в жодному ареалі Європи, та максимальний в Україні розвиток надбрів’я, масивної будови чола. Зріст – середній. Пігментація очей дещо темніша, ніж загальноукраїнська, а волосся – світліша. Ряд інших ознак — типово європеоїдні. У пізньому неоліті низькими і широкими обличчями характеризуються носії дніпро-донецької культури, які в останній період свого існування пересунулися в поліську зону, зокрема правобережну.

Все свідчить, що до складу українців поліських р-нів Житомирської і Рівненської обл. увійшов древній кроманьйоїдний палео-европейський компонент дніпро-донецької культури гребінчатої кераміки, генетично пов’язаний з більш древніми постсвідерськими пізньомезолітичними культурами.

Українці волинського варіанта поліського типу мають масивну будову чола. Ареал волинців – північ, р-ни Львівщини і Тернопільщини, південна і західна Волинь, українці Брестщини – разом з поліщуками становлять близько 10 % всіх українців.

Поліський антропологічний тип

Верхньодніпровський тип

Зафіксований лише у Рипкінському р-ні Чернігівщини (десь 0,5 % всіх українців). Характеризується дуже світлою пігментацією (60%) очей. Покажчик голови – найнижчий в Україні – 80. Цей тип, що включив давній палеоевропейський (але без помітних кроманьйонських рис), характерний для північних, і північно-східних поляків, північних білорусів, новгородців і поморів, “будаків” мордви-єрзі, західних комі, деяких естонських популяцій.

Верхньодніпровський антропологічний тип

Центральноукраїнський тип

Охоплює більшу частину України, приблизно 60% українців. Розміри голови і обличчя, покажчик голови і лиця - середні. Третинний волосяний покрив, пігментація волосся і очей, висота перенісся і більшість інших ознак також середні. Зріст високий при типово європеоїдних рисах обличчя. Характерно, що внаслідок пересувань і змішування: антропологічні риси більшості популяцій, навіть дуже віддалених, близькі або подібні. Слов’янська основа типу – дещо модифікований дунайський тип, що включив поліський (палеоєвропейський) компонент, а також більш південний (індоіранський, іллерофракійський і пізніший тюркський) елементи. Останній при порівняльному аналізі виділяється в окремих селах Полтавщини, а також Західної України з визначеною історичною тюркською домішкою, але виступає нечітко – складка верхньої повіки і сплющення обличчя більші, ніж у центрально-українському типі в цілому. Зіставлення матеріалів по Київщині XVI-XVIII ст. (Лаврська експедиція) свідчить, про його генетичний зв’язок з місцевим староукраїнським населенням як XII – першої пол. XIII ст., так і з сучасними українцями. Це свідчить про аборигенність українського населення Київщини, єдність його генетичних зв’язків, незважаючи на татаро-монгольську навалу.

Центральноукраїнський антропологічний тип

Нижньодніпровсько-прутський тип

Високорослий, відносно темнопігментований, зі зниженим покажчиком голови. Складається з двох варіантів – нижньодніпровського (у південних р-нах Київської Русі) і припрутського – на Хотинщині і в північній Молдові. Суттєва пігментація очей і волосся, значний розвиток волосяного покриву (особливо в с. Кам’яне Лебединського р-ну) свідчать про помітний індоіранський компонент, і навіть древньоіндійський, відомий на Україні також за лінгвістичними, археологічними і орнаметальними матеріалами (трипільський). І

Цей індодніпровський палеоантропологічний тип характеризується довгоголовістю, деяким виступанням нижньої частини обличчя, а також надзвичайно специфічним поєднанням різко профільованого лиця з низьким симотичним покажчиком носа. 

Присутність індоаріїв на Україні зафіксована також лінгвістикою (ряд робіт О. М. Трубачова), частково археологією і етнографією. До нижньодніпровсько-прутського типу морфологічно близько також молдовани, північно-схід. болгари, адигейці тощо.

Нижньодніпровсько-прутський антропологічний тип

Карпатський (карпато-альпійський) і динарський типи

Карпатський тип охоплює українців карпатської зони, не доходячи дещо до Верхнього Дністра, включає ряд західнобуковинських р-нів та Закарпаття, збігаючись (разом з українцями-динарцями) з ареалом культури підкарпатських курганів (III ст.- поч. VI ст. н. е.), носіями якої, за М. Смішком, очевидно, були карпи, котрі пов’язуються з куштановицькою культурою VI-III ст. до н. е. В окресленому ареалі до основного слов’янського ядра увійшли, за даними гідроніміки, археології, антропології та етнографії, суттєві іллірійські, фракійські, кельтські та індоіранські (останні, зокрема індійські, чіткіше виявляються у Гуцульщині, Буковині) компоненти. Гематологічні риси (особливо за зниженою резус-від’ємністю) характеризуються зв’язками з народами Балканського півострова, Кавказу, Північної Індії.
 
Українці карпатського типу близькі до більшості хорватів, деяких популяцій сербів переважно з північної Сербії, більшості популяцій Чехії і Словаччини, Південної і Центральної Угорщини.

Щодо динарців-українців, то тут приблизно однакова кількість світло- і темнооких, чорноволосих – 70%, світловолосих – лише 2%. Цей тип тісно межує з карпатським, а іноді й має з ним ряд взаємних переходів, тому їх не завжди легко і потрібно розрізняти. Динарський тип більше характеризує чорногірців, греків, боснійців, більшість популяцій сербів, північних румунів та південно-західних словаків.

Карпатський антропологічний тип

- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
 - За матеріалами Василя Дяченка.

"Етнонаціональний розвиток України.
Терміни, визначення, персоналії". - К., 1993. - с. 149-153


Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

Підписатися на Twitter та Viber