Всім привіт, мої любі! На зв'язку дідусь Захар. Давно не бачились. Хочу розповісти історію про одного маленького, але хитрого, спритного, кучерявого та граціозного звірка, який був відомий нашим предкам з давніх-давен. Це Куниця. Скажу, що ніколи не планував про неї писати. Так вийшло, що Куницю я вперше побачив на своєму обійсті, за кілька днів перед приходом російських окупантів на нашу територію. Це було під ранок, тоді ще якось так аномально засніжило, що мене насторожило... Чорне, продовгасте і хутряне з закрученим хвостом. Так можна його описати. Спочатку я подумав, що це кіт, потім білка, але феноменальні стрибки й кульбіти з одного дерева на друге через 4 метри, а далі по сусідським дахам за якісь лічені секунди, дали мені зрозуміти, що я мав змогу спостерігати наживо давнього звірка - Куницю. Причому не звичайну - кам'яну ("хатню", коричневу), а лісову - чорну, дику (зазвичай, уникає людських поселень). Чи заблукав сей звір, або ж це була якась погана прикмета?.. Не люблю забобони. Але несподівано для себе, в останніх числах травня я знову побачив його! О 4-й годині ранку цей "кусник" хутра, так само збудив мене, намагаючись пролізти по трубі на горище та хутко втік, побачивши мене ;) Отож, вирішив поцікавитись, троха зібрати інформації, а й за одно поділитися з вами, що я дізнався!
- Куниці (укр. куна, куня, лат. martes) – це хижий ссавець родини куницеві (mustelidae). В Україні представлений 2-ма видами: куниця лісова і куниця кам'яна. Зовні невеликого або середнього розміру, з короткими 5-ти пальцевими ніжками, пальці озброєні гострими втяжними кігтями, мордочка куца і гостувата, нагадує щеня, з короткими вухами, довгим тілом і хвостом, що може досягати половини довжини тіла. Має гострі м'ясоїдні зуби. Зимове хутро довге і шовковисте, влітку - шерсть коротша і жорсткіша. Довжина тіла становить від 45 до 58 см, довжина хвоста — від 16 до 28 см, а вага — від 0,8 до 1,8 кг. Самці більші й в середньому на 30% важчі за самок.
- У світі існує понад 8 видів куниць. Мешкає по всій Європі і західних частинах Азії. Її ареал тягнеться від Британських островів до Монголії і Гімалаїв та на півдні від Середземномор'я до Кавказу і Ельбурсу. Кажуть, цього виду немає в Ісландії і північній Скандинавії, а також на частині Піренейського півострова. В Україні населяє головним чином лісові місцевості - листяні, мішані. У гірській місцевості зустрічається до висот, на яких ще ростуть дерева (зафіковані також на висоті 4000 м). Хоча, як показує досвід, може силитися й поблизу залюднених місцин, поблизу господарств. Розміром більша за свійського кота. Куниць найчастіше приваблюють як численні схованки, так і гарна кормова база (зокрема, кури і кролі). Куниця краде курей вночі коли їх господарі сплять. Ця тварина дуже хитра і гнучка, її важко спіймати.
- Куниця Лісова відрізняється від Кам'яної (хатньої, звичайної) насамперед тим, що набагато ліпше пристосована до дерев. Дерево для неї як для білки, рідне середовище. Адже вона Лісова й може перескакувати з одного дерева на інше одним махом, долаючи відстань від 4 м. В залюдненій місцевості частіше пересуваються вночі по дахах будинків. Здатність до стрибків й кульбітів надають кігті куниці, які є суперцупкими. При лазінні вони в змозі розвертати свої ступні на 180°, утримуючись кігтями за кору дерев. Сховища створюють на своїй території, переважно в дуплах, або ж використовують покинуті сховища вивірок, а також гнізда хижих птахів. У цих сховках вони відпочивають у денний час, а в сутінках і вночі йдуть на пошуки здобичі.
- Лісові куниці - тварини з вираженою територіальною поведінкою, що маркують свою територію за допомогою секрету, який виділяється анальною залозою. Вони боронять межі своєї території від одностатевих родичів, але території самців і самок часто перетинаються. Розміри територій сильно варіюють, хоча вони завжди більші у самців, ніж у самок. Відмінності спостерігаються і у зв'язку з порами року — взимку території окремих особин до 50% менше, ніж влітку. Куни лісові всеїдні, але надають перевагу дрібним ссавцям (наприклад, полівкам, мишакам і вивіркам), а також птахам і їх яйцям. Не гидують і плазунами, жабами, равликами, комахами і падлом. Восени частиною їхньої їжі можуть бути фрукти, ягоди і горіхи. Здобич вбивають укусом у потилицю. Пізнього літа і восени вони накопичують і складають запаси їжі для холодної пори року.
- Куниці ведуть одиночний спосіб життя і поза шлюбним періодом уникають контактів зі своїми родичами. Спарювання у куниці проходить літом (червень-серпень), але вагітність через консервації сперми в тілі самки починається набагато пізніше і потомство з'являється на світ лише у квітні. При народженні їх довжина становить 10 см. У виплоді найчастіше троє малят. Протягом перших 8 тижнів вони залишаються в батьківському гнізді, а потім починають лазити навколо нього і обстежувати місцевість. До 16-го тижня вони остаточно стають самостійними, але іноді до наступної весни все ще супроводжують свою матір. На другому році життя у лісових куниць настає статева зрілість, хоча вперше спаровуються вони, як правило, на третьому році життя. Тривалість життя в неволі складає до шістнадцяти років, але в дикій природі лише деякі лісові куниці живуть більше десяти років.
- Цікаво, що хутро куни лісової цінувалося і цінується набагато більше, ніж хутро куни кам'яної: воно м'яке, шовковисте, соболине, особливо взимку. У результаті інтенсивного полювання куни цього виду стали в багатьох місцевостях рідкісними тваринами, хоча завдяки великому ареалу розповсюдження в цілому не вважаються під загрозою зникнення. Проблематичним є скорочення середовищ проживання, оскільки лісовим кунам потрібні великі ліси.
- Куниця - дуже свободолюбивий звір. Зокрема, утримання куни лісової в неволі — досить непросте завдання, і тому в зоопарках цей вид можна побачити нечасто. У Молдові лісова куниця занесена в Червону Книгу.
- Середня тривалість життя в дикій природі складає три роки, найуспішніші особини доживають до десяти років. Зустрічаються випадки, коли жили по 18-20 років (переважно, куниці хатні).
- Кам'яні куниці відомі тим, що перегризають кабелі і шланги в автомобілях, чим завдають істотного збитку. Причиною такої поведінки є залишкове тепло двигуна і його запах, що діють на цих тварин привабливо. Там же вони люблять залишати маркування свого перебування (послід, запахові мітки), які, у свою чергу, привертають увагу інших родичів. Для захисту від куниць існують різні засоби; іноді допомагають і домашні засоби відлякування куниць, такі як волосся собаки.
- Звичаї та вірування пов'язані з куницею. У деяких регіонах України, коли засилали сватів до нареченої, згадували про куницю, яка могла асоціюватися з дівицею-молодицею, бути символом родючості, продовитості. Також, куниця досить тісно пов'язана з давніми гуцульськими мисливськими ритуалами, де куниці-здобичі-молодиці протиставляється мисливець-парубок. Ось що пише видатний фольклорист, дослідник Валерій Войтович у своїй праці «Українська міфологія», так пояснює символічне значення цієї тварини: «Куниця – пухнастий звір, пов'язаний з еротичною символікою. У весільних обрядах і піснях молоду називали ласицею, а найпотаємнішу жіночу принаду – куною, кункою, куночкою. Ласку використовували у любовній магії: щоби зміцнити любов чоловіка, дружина розрубувала навпіл ласку і заставляла його пройти між частинками її тільця...». А ось ще один фрагмент, який я знайшов в одному стародруці: "Ходили-ходили, нічого не знайшли. Аж гульк – назустріч нам іде князь, підніма угору плечі і говорить нам такії речі: “Ей ви, охотники, ловці молодці! Будьте ласкаві, покажіте дружбу. Трапилась мені куниця-красна дівиця; не їм, не п'ю і не сплю від того часу, а все думаю, як би її достати. Поможіть мені її піймати; тоді чого душа ваша забажа, усе просіте, усе дам: хоч десять городів, або тридев'ять кладів, або чого хочетеˮ.
Куницю часто використовували в геральдиці, зустрічається як зображеннях на давніх монетах.
Отже, якщо я її ще раз побачу - піде на хутро! Жартую. Куниця не такий вже й поганий звір, як його малюють. А навіть й романтичний! ;)
Насправді це проблема масової вирубки лісів, а відтак відсутність здобичі для тварин. Можливо, цей звірок - "останній із Могікан", який в стані голоду прийшов поласувати птахом чи гризуном.
Лісові куни зникають. Ці звірки тікають від знищення Природи і шукають їжу де-інде, тому доводиться наближатись до людських поселень.
Автор: дідусь Захар
© Портал SPADOK.ORG.UA