Ці нариси написані у різний час, але скріплені єдиною червоною оберігаючою ниттю. Усі ми мимоволі наносимо багато болю іншим живим істотам, особливо непомітним, слабким і беззахисним. Не так багато вони благають нас: Помилуй! Зроби ласку... хоча б тим, щоби - не згубити, не зламати, не розтоптати...
За задумом Природи людина повинна розвинути у собі співчуття. Але деколи немає іншого способу викликати в ній це співчуття, як змусити страждати її. Катаклізми, повені, зміни температури, неврожайність - це все відповідь Природи на наші беззмістовні вчинки.
-
Пізнай Дух, в тобі сущий і пізнаєш ВЕЛИКЕ ДУХОВНЕ СОНЦЕ!
-
Пізнай себе як втілений життєлюбний ПРОМІНЬ і відповісиш на головне питання: В ім'я чого існує світ? В ім'я чого Сонце гріє Землю? В ІМ'Я ЖИТТЯ! І тому шануй усяку мить життя, що тягнеться до Сонця.
В індоарійській Махабгараті розповідається про мудреця, що здобував велику славу. За підозрою в крадіжці, він, хоч й не був злодієм, був посаджений на кіл. Мудрець закричав з докором до Божества Закону: "О, Дхарма! Який поганий вчинок здійснив я у невіданні, за який отримав подібну відплату?" І Дхарма відповів: "Тобою колись була встромлена тростинка в тільце метелика і за це тебе спіткала така відплата, о багатий подвигами!".
Древні знали про найцінніше божественне начало у будь-якій живій істоті - звідси й повага, і дбайливе ставлення як до тварин, так і рослин.
У Природі діє всеосяжний і непорушний ЗАКОН, свідоме і добровільне дотримання якого є запорукою людського благополуччя. Згідно нього, будь-які біль і страждання, заподіяні людиною іншим живим істотам, неминуче повертаються до неї самої!
Нині мільйони тварин щороку приносяться в жертву безжалісним, безглуздим медико-біологічним "дослідам", чи то пак "кулінарним шедеврам". Чи варто дивуватися, що людство несе величезний, всезростаючий тягар відплати у вигляді нових невиліковних хвороб?
Дерево, яке нікого не убиває і харчується сонячним СВІТЛОМ та ВОДОЮ - шанувалося предками як Священна Істота. Усім земним племенам були притаманні уявлення про особливі, чарівні взаємозв'язки життя людини і дерев. Давні повір'я і донині нагадують, що рубати дерева надмірно - значить вкорочувати і своє життя, і життя своїх нащадків...
Усе живе прагне любові і співчуття. Все живе відгукується на ласку. Лише до серцевої туги полюбивши трепет беззахисного життя, лише відчувши біль зірваної квітки чи зрубаного дерева як свою власну, лише той долучається світлоносного Духу, який є сам ЛЮБОВ.
Усяке Життя, осяяне Сонцем - священне.
Доброта - це не просто відсутність зла, це - безумовне моральне ПОКЛИКАННЯ творити, плекати Добро. Служіння Добру немислиме без боротьби зі злом (в Природі, за великим рахунком, зла як такого не існує: зло привносить людина, що назвала себе "вінцем творіння").
Доброта - це не лицемірна християнська "чеснота" всепрощення, потураюча порокам. Християни були "добренькими" до тих пір, поки вони були безсилими. Дірвавшись до влади, вони живцем спалювали інакомислячих (інквізиції, хрестові походи тощо).
Доброта - це, мабуть, єдина самоціль і самоцінність, сама собі нагорода.
"Добра наживати" - це єдиний благородний вигляд наживи.
- Безсердечність - така ж отрута для душі, як сік цикути для тіла.
- Байдужість так само роз'їдає тонку матерію душі, як іржа залізо. Визнай Природу ЖИВОЮ, і Вона визнає ЖИВИМ тебе!
- Первісне, сокровенне значення слова "філософія" було не "любов до мудрості", а "мудрість любові". Вища мудрість є вища любов, а вища любов є вищою мудрістю.
- Любов - початкова, цілюща, чудодійна сила Природи, єдина сила, що долає саму смерть. І лише любов'ю творить людина своє тонке внутрішнє тіло - храм Душі, в якому судилося їй пережити смерть.
Всякий, який зловмисно зневажає заповітне право на життя інших істот, відчужується від життєдайного ПРОМЕНЯ ЛЮБОВІ, і сам втрачає право на життя. Він приречений. Його чекає жахлива доля ІНШОЇ СМЕРТІ, тобто смерті душі, наступної за смертю тіла.
У Веданті і Зенд-Авесті стверджується, що злий йде прямо у "вічність темряви", занурюється в темряву вічної безсвідомості. Слов'янам були чужі християнські уявлення про бога, що створив світ і призначив вічний пекельний вогонь.
Добрий себе творить, злий себе знищує.
Нечисті душі просто зникають, втрачаючи свій ОБРАЗ, розчиняючись у ТЕМРЯВІ.
Людина повинна творити ДОБРО ЗАРАДИ ДОБРА, нічого не очікуючи, єдино з потреби в любові, що виливається з її серця на все суще. А в результаті все, що твориться її Доброю Волею, виявляється для неї найбільш значущим і доцільним.
© Портал SPADOK.ORG.UA
