Культ Сонця, Культ Вогню, Культ Печі широко побутували у наших далеких Пращурів трипільців. "У вогні зродився світ", – розповідає легенда. Тож логічно, мабуть, що Вогонь потім й приймав все те, що сам створював. У вогні народжувався хліб, а зерно, як ми знаємо із священних гімнів «Рігведи», дарували Вогнищу під час обрядів Арії. Так само спалювали і тіла мертвих. Все що прийшло від Бога – до Нього повертається через його прояв. У Трипільців це бачення було розвинутим, а разом з тим і гончарство, численні шедеври кераміки збереглись до наших днів і дивують сучасних митців, а це все свідчить, що їх покровителем був Зварог (санскр. Swarga), якого вони свято шанували – Батько Небесного Вогню, ПраРОДитель Всесвіту, поКРОВитель майстрів і деміургів.
Перенаселення й надмірне використання господарських земель призведе до того, що трипільці будуть покидати свої домівки у пошуках більш родючих грунтів. Однак, наші Предки не могли покинути своє житло просто так. Кожна пташка тужить за своїм гніздом. Тому, щоб з чистою душею покинути нажиті роками рідні землі, трипільці виконували священний обряд – ритуальне спалення своїх помешкань. Трипільські будинки стояли досить щільно один до одного, тому достатньо було підпалити один, як спалахувало усе протомісто.
Феномен спалювання трипільцями своїх будівель та причини цього явища довгий час залишалися майже недослідженими, бо привертали увагу тільки археологів-ентузіастів та рідновірів. Як виняток, слід назвати найбільш давніші дослідження - Тетяни Пассек (1949; 1961) та Маркевича (1964; 1981;) та новітні - Наталії Бурдо (2005) та Михайла Відейка (2002). Слід згадати також детальні студії іноземців - М. Стевановіч та Р. Трінгем на поселенні Опово, яке належить культурі Вінча [Stevanovi? 1997, Trinhgam 2005], а також експериментальний проект Ведастра [Gheorghiu 2008; Cavulli, Gheorghiu 2008].
Від Трансильванії до Подніпров'я (Кукутені-Трипілля) археологами виявлено безліч площадок згорілих будинків. Стверджувати їхнє походження випадковими пожежами, як це роблять деякі горе-історики, неможливо, тому що в цьому випадку вони зустрічалися б лише в якійсь частині поселень, а не на всій величезній території. До того ж, поряд з ними траплялися б залишки не згорілих жител, тобто без обпаленої глини, або з невеликою її кількістю на місці печей…
Що стосується залишків печей, то абсолютно на всіх площадках були відсутні склепіння і навіть їхні сліди. Очевидно, ритуалу спалення будинку передувала серйозна підготовка. Насамперед, будинок “умертвляли” - руйнували його “серце” - піч. Після цього в будівлі залишалася певна кількість керамічного обрядового посуду у якості поховального інвентаря, мабуть, як дарунок душам Предків у цьому будинку. Не виключено, що деякі посудини містили їжу. На це вказують знахідки кісток тварин, злегка обпалених або кальцинованих. Безперечно, ці посудини залишені навмисно, адже в процесі розкопок на площадках зустрічаються не побутове сміття, а цілі екземпляри – шедеври керамічного мистецтво.
Оскільки для трипільців на етапах А, В та С/І, імовірно, був характерний поховальний обряд кремації [Круц, Рыжов, 1997, с. 29], то зі своїми будинками вони чинили так само як з небіжчиками.
Підпалювалося, мабуть, усе поселення одночасно, в результаті чого створювалася великомасштабна тяга і вигорало усе, що могло горіти. Вірогідно, саме тому при розкопках площадок майже ніколи не зустрічається вугілля. Після цих дій обпалювалося, насамперед, міжповерхове перекриття, причому знизу дещо більше, ніж зверху, а також на певну глибину утрамбована земляна підлога першого поверху, яку Т. Пассек називає “нижньою підлогою”. Усе це наглядно простежується в процесі розкопок обгорілих площадок.
Цікаву версію у своїй книжці «Давня Русь – неоміфи і ореалії» пропонують дослідники В. Кирій та Л. Сікора. Спалення помешкань трипільцями, на їх думку, можна частково пояснити на прикладі ацтекського Бога Неба - Кецалькоатля, що помітно за наступними міфоелементами: «Кецалькоатль, відчуваючи глибокий смуток… вирішив залишити Толлан… Він спалив усі будинки, які збудував…» (Спенс, ст.73).
Мало хто знає також, що подібний феномен присутній й в інших археологічних культурах, щоправда споріднених, таких як: Ведастра, Боян, Караново, Вінча, Кукутень-Трипілля. [Stevanovi? 1997; Chapman 1999; Gheorgiu 2008; Бурдо 2008]. Це явище здобуло навіть своє формулювання - «горизонт спалених жител» (Вurned-house Horizon).
Представники неолітичних та енеолітичних суспільств споруджували свої житла з загальнодоступних матеріалів – дерева та глини. Скелет наземних споруд складался з дерев’яних стовпів, що вкопувалися у землю, або іншим способом закріплювалися на поверхні [Stevanovi? 1997, s. 337; Harat 2008, s. 14-15]. Простір поміж стовпами був, частіше всього, заповнений плетінкою з гілок, яка обмазувалася глиною з рослинною домішкою. Спираючись на трипільски моделі будівель (Коломийщина ІІ) можна також припустити, що у деяких випадках стіни споруджувалися з дерев’яних плах. Житла були як одноповерховими, так двоповерховими [Маркевич 1981; Енциклопедія трипільської цивілізації 2004, t. 1 i 2; Theocharis 1973; Nikolov 2004, Stevanovi? 1997].
Будівлі здебільшого споруджувалися на плані прямокутника або квадрата, внутрішній простір міг бути розділеним на декілька (2-3) приміщень [Stevanovi? 1997: 344; Відейко, Терпиловський, Петрашенко 2005: 26-76]. Як вже знаємо, в центрі знаходилася піч, або відкрите вогнище, житло оснащувалося також різного типу глиняними підвищеннями, що могли виповнювати функцію лав або вівтарів [Видейко 2005: 73-74; Пассек 1949: 89-90; Stevanovi? 1997: 344].
Важко зробити висновки стосовно конструкції покрівель, а також розташовання вікон. Припущення дослідників спираються здебільшого на знахідки моделей будівель та етнографічні аналогії [Гусєв 1996: 15-29; Бурдо 2008: 202-216; Harat 2008: 40-60, 80-82; Harat in print; ?emrov, Turk 2009: 45, 170-180; Trenner 2010, Шатіло 2012]. Найбільш поширеною є думка, що покрівлі були двосхилими, рідше чотирисхилими, й що вкривалася очеретом. Що стосується вікон, на моделях будівель частіше всього зображували кругле віконце, розташоване у задній стіні будівлі, навпроти дверей. М. Стевановіч висловила припущення, що таке розміщення вікна та дверей могло підсилювати вогонь, забезпечуючи тягу повітря [Stevanovic 1997: 383-384]. Воно було підтверджено експериментальними дослідженнями Д. Ґеорґю – після спалення дерев’яного каркасу залишалися негативи стовпів, які діяли як своєрідна система труб, що додатково покращували тягу [Gheorghiu 2008: 173].
Одним з питань, що виникають під час розгляду навмисності пожеж на неолітичих та енеолітичних поселеннях, є питання про горючість будівлі з каркасно-стовповою конструкцією та зі стінами, обмазаними товстим шаром глини. Етнографічні аналогії, результати археологічних експериментальних досліджень показують, що дана конструкція досить важко піддається дії вогню. Швидко спалюється покрівля, зате стіни лише обпалюються на поверхні [Stevanovi? 1997: 383; Зиньковский 1982: 19-32; Bankoff, Winter 1979: 8-14; Cavulli, Gheorgiu 2008; Gheorghiu 2008].
Щоб згорів дерев’яний скелет, і щоб обмазка повністю перегоріла, всю будівлю слід піддати довготривалої дії вогню. Обмазка набирає рис (в основному твердості та кольору), що нагадують кераміку у 500-600°C, до переходу у стан шлаку потрібно щонайменше 750°C, процес шлакування найінтенсивніше проходить у температурі більше 900°C [Stevanovi? 1997: 366]. Щоб зруйнувати будинок у такій мірі, як це фіксується під час польових досліджень потрібна чимала кілкість додаткового палива (дерева), без якого вогонь швидко згасає [Gheorghiu 2008: 172-174]. Отже, акт спалювання таки був навмисним, й проходив у момент, вибраний мешканцями будівлі [Зиньковский 1983, s. 16-22].
Ще один з аргументів за концепцією про навмисне спалювання будівель є майже повна відсутність людських останків у руйнованому пожежею житлі [Енциклопедія трипільської цивілізації 2004, т.1 i 2; Stevanovi? 1997]. У небагатьох випадках, коли під час розкопок було знайдено поховання, воно мало риси навмисного захоронення [Chapman 1999: 118-119].
Експериментальне спалення моделі трипільського житла та дослідження його решток.
Однак, початково, будівлі не тільки спалювали, але також навмисно руйнували. Наприкінці етапу Прекукутень-Трипілля (А) з'явилася нова традиція залишати у житлах спеціально підібраний інвентар. З використанням додаткового палива все поселення спалювалося й таким чином перетворювалося на культовий об’єкт [Зиньковский 1982: 16-22]. Ця традиція збереглася майже до кінця існування Трипільської культури, одначе у пізньому етапі розвитку частина локальних угруповань Трипільської культури звернулася до звичаїв раннього етапу, про що свідчать так звані редуковані площадки, які складаються з невеликої кількості обмазки, що не утворює щільного залягання [Енциклопедія трипільської цивілізації 2004, т. 2: 423]. На наддніпрянській території в житлах залишали відносно невелику кількість кераміки у порівнянні з сусідніми регіонами. Можливо, що такий відхід від поширених звичаїв викликаний впливами груп населення з «нетрипільськими» традиціями – таких як культура любельсько-волинська та культура лійчастого посуду [Видейко 2001: 222].
Вивчаючи світогляд культури Трипілля, можна знайти для себе ще багато загадок. І усі вони без винятку свідчать: наша культура зародилася не 2 тис. років тому, наша культура - одна із найдревніших і найневивченіших культур на землі. Мандрувати цим світом і приємно, і корисно, бо вивчаючи минуле – вивчаєш себе, пізнаєш потаємне свого власного Всесвіту. Тож, радіймо і творімо світ, так нам потрібний у сьогоденному житті, світ наших Предків, безмежний світ сакрального, неповторного і цілющого для нас Трипілля…
Були використані матеріали: Кароліна Харат, Інститут Праісторії Університету Адама Міцкевича у Познані, Польща - ДО ПИТАННЯ ПРО СПАЛЮВАННЯ БУДІВЕЛЬ У НЕОЛІТІ-ЕНЕОЛІТІ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ
- Культурно-історичний портал "Спадщина Предків"
