Велес (Волос, Вилас, лат. Veles) – багатопроявний бог мудрості і достатку, покровитель волхвів, митців, господарників.
У давнину слово "скот" означало - багатство, гроші, хутро, худоба, золото. Звідси слово "волость" - власність, громадське майно.
Зображається Велес у вигляді старця або богатиря з довгою бородою, у ведмежій або вовчій шкурі, з рогами бика-тельця. День Велеса - Понеділок. Сузір'я - Волосожари (Сузір'я Плеяд). У міфології Велес - син Сварога і брат Дажбога. Його супутниця - богиня Мокоша (Макош).
Етимологічно назва "велес" пов'язана з праслов'янським *volst - 'влада' або *vels - володіти. Також її співставляють з литовськими Velis - дух предка, тінь, бог потойбічного світу.
Власне, Велес завжди був тісно пов'язаний з культом померлих родичів. В Україні зберігся звичай "Велесова борода" (також Дідова, Спасова борода) - при завершенні жнив залишали у кінці ниви пучок незжатих колосків. Недожате колосся зв’язують у пучок червоною ниткою, поясом чи стрічкою або виплітають китицю із колосся, ніби бороду, й пригинають до землі. З Велесовою бородою проводили різноманітні хліборобські обряди на щастя, долю, урожай - співали пісень, перестрибували через неї. Велесова борода за своєю семантикою нагадує інший атрибут - Дідуха. Таким чином, Велес постає як той, хто уособлює вищі сили, душі предків і богів.
Історичних джерел про Велеса достатньо, адже його культ був дуже поширеним. Велес був другим після Перуна. Він згадується у договорах князя Олега з греками 907-го та 944-го року, а також у доворі Святослава 971 року. У них князі дають клятку, присягаються на вірність богами Велесом і Перуном: "Клянусь богом у якого вірую, Перуном, і Волосом, богом скоту" (Літопис Руський).
Згадується Велес й у "Слові о полку Ігоревім" 1187 року - півець Боян у ньому зветься "Велесовим онуком", що дає підстави вважати, що Велес був ще й богом музики, поезії, культури, мистецтва. Існує легенда, коли поляни і древляни стали на прю, то з'явився Волос, заграв на своїй чарівній сопілці, що нагадало про спільних предків і настільки торкнуло воїнів, що ті склали меча і замирилися.
У Житії князя Володимира мовиться: „А Волоса, єго же іменоваху яко скотіа бога, повел і в Почайну ріку воврещи". Це свідчить, що Велес був у язичницькому пантеоні Володимира. Деякі дослідники припускають, що ідол стояв на Подолі, на березі річки Почайни. До речі, одна з вулиць на Подолі і досі має назву Волоська. У Літописі Руському під 1146 роком згадується "Турова божниця". В Житії АвраамІя читаємо, що при ньому „чюдський конец (при город) поклоняшеся ідолу каменному Велесу". Згадується також у ранньохристиянських твора "Слово, сказане христолюбцем" (XI ст.) та "Ходіння Богородиці по муках" (XIII ст.).
Існує чимало археологічні артефактів XI-XV ст. Скотьєго Бога - монети, підвіски, ритони (курган Чорна могила на Чернігівщині), знайдені під час археологічних розкопок:
Культ Велеса закарбувався у численних топонімах і антропонімах України, і не тільки. Наприклад, село Волоша, Рівненської області; села Волосів, Нижня Велесниця, Лісна Велесниця, Івано-Франківської області; села Волосовець, Волосове, Велеснів, Волоща в Львівській і Тернопільській областях; місцевості Волосачі та Волосовичі у Білорусі; місто Велес у Болгарії; гора Велеса у Боснії та інші. Імена: Велеслав (той, що славить бога Велеса), Волос (Закарпаття, Мармарощина, Підляшшя), міщанин Микола Волосович з Вінничини згадується в Архіві Південно-західної Русі за 1565 рік.
Культ Велеса початково сформувався ще у палеолітичні часи в середовищі мисливців і був пов'язаний з тваринним світом, культом дикого звіра - вовка, тура, ведмедя. Поступово, десь у бронзовому віці, він персоніфікувався і отримав риси людиноподібного бога.
Велеса ототожнюють з шумерським Баалом (Ваалом), грецьким Паном, кельтським Дагдою, індійським Варуною, християнським св. Власієм (покровитель стад, худоби).
У народному календарі українців сформувався цикл свят, пов'язаних з Велесом:
- 6 грудня – Велес Зимовий (інша назва – св. Миколай);
- 6 січня - Туриці (свято турів-волів);
- 11 лютого (Власів день, Велесові святки, Велес Сивий-Яр, Зимобор);
- 9 травня – Велес Весняний;
Як бачимо, образ Велеса таємничий і мінливий, схильний до усіляких перетворень і метаморфоз, які надали йому широкої різноманітності символів. Велес - мудрий старійшина, завжди стоїть на сторожі земельних володінь та громадського ладу, покровитель волхвів, митців і господарів, охоронець і свідкок всяких угод і присяг, й загалом людської гідності, символ любові до рідної землі, традицій і пращурів.
Використані джерела:
- ТОП-10 книг з української міфології.
- Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. КЛІО. с. 95–96.
- Ґейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія. Кліо. с. 58.
- Воропай, Олекса (1958). День святого Власа / Звичаї нашого народу. Мюнхен. с. 153–155.
- Jakobson R., The Slavic god Veles and his Indo-European cognates, в кн.: Studi linguistici in onore di Vittore Pisani, Torino, 1969.
- В. М. Гнатюк Нарис української міфології. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. — С. 69—71.
- Іларіон (Огієнко) Дохристиянські вірування українського народу // Велес (105 с.) — Київ: Обереги, 1992. — 424 c.
- Чучка П. П. Прізвища закарпатських українців: Історико-етимологічний словник. — Львів: Світ, 2005. — 705 с.
- Чучка П. П. Слов'янські особові імена українців: історико-етимологічний словник. — Ужгород: Ліра, 2011. — 428 с.
© Портал SPADOK.ORG.UA