6 січня 1938 року у селі Рахнівка Гайсинського ранону на Вінничині народився поет Василь Стус. У 1939 році батьки — Семен Дем'янович та Ірина Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації.
У вересні 1965 під час прем'єри фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна" в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури.
За своє життя Василь Стус був двічі засуджений. На початку вересня 1972 року київський обласний суд за звинуваченням в "антирадянській агітації й пропаганді" засудив Василя Стуса до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Весь термін ув'язнення перебував у таборах Мордовії.
Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до гельсинської групи захисту прав людини. У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
Стусові, що з листопада 1980 перебував у таборі ВС-389/36-1 в Кучино (тепер Чусовського району Пермського краю, Росія), заборонили бачитися з родиною, останнє побачення було навесні 1981. Однак його записи 1983 вдалося переправити на Захід. У 1985 році українська діаспора намагалась висунути Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури, але не встигла підготувати всі матеріали відповідно до процедури номінації.
Помер Василь Стус в ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними причина смерті — зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв'язень, Василь Овсієнко поруч із цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштовану наглядачами.
30 цитат з творів Василя Стуса
- І сам собі постань законом,
І не вагайся, не блажи.. . - Будинки – філософи!
Наймудріші філософи. Бо мовчать. - Долі не обирають... Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.
- У невідоме дорога найближча.
- Терпи, терпи, терпи – терпець тебе шліфує,
Сталить твій дух – тож і терпи, терпи. - Якщо болить серце – тобі, друже, поталанило.
- Кожен кат любить червоне вино, нагріте до 36 градусів.
- Від горілки шлях до витверезника, від гашиша — до в'язниці, за читання книжок платимо життям.
- Коли вам захочеться відпочити - розучуйте цікаву гру про війну.
- Більш, ніж Марксові, я вірю в ваші чоботи хромові
То який же я в біса неблагонадійний? - Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ – нам байдуже.
- Переставши бути собою, поет втрачає і себе самого.
- Лиш мати вміє жити,
Аби світитися, немов зоря. - Самовисочіння людини – то єдиний спосіб збереження землі.
- Пізнане розумом лишається непізнаним для людини, воно не стає її здобутком.
- Один лиш час і має совість.
- Творчість – то тільки гримаса індивідуального болю.
- Як добре те, що смерти не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст… - Земля схожа на голову,
Тільки в ній більше цвинтарів. - Ти ждеш іще народження для себе, а смерть ввійшла у тебе вже давно.
- Бо жити - то не є долання меж, а навикання і самособою - наповнення.
- Наша історія — це все і завжди спочатку, якась постійна гойданина на одному й тому ж місці, мертва хвиля еволюції.
- Революція — це смерть вікової культури, час, коли тонкий шар людяності, набутий за тисячі й тисячі літ, злітає з людських душ, як потеруха.
- Ритм – тільки продовження, доувиразнення змісту.
- Колеса глухо стукотять, мов хвиля об пором.
- Стрічай, товаришу Хароне,
і з лихом, і з добром. - Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.
- Сидиш на сухарях – то і душа прозора,
І відлітає страх, і твердне непокора. - Ярій, душе. Ярій, а не ридай!
У чорній стужі сонце України,
а ти шукай — червону тінь калини,
на чорних водах тінь її шукай. - Люди, прагнучи світла, викликають власну смерть.
© Портал SPADOK.ORG.UA
