Потужна режисерська робота Майкла Редфорда. Цей фільм є екранізацією відомого роману-антиутопії британського письменника Джорджа Орвелла "1984", який вперше вийшов у 1949 році.
Кінострічка має глибокий, філософський зміст. Вона відзеркалює масу тем, проблем, сюжетів. У багато-кого викликає дежавю. Декому фільм нагадав трагічну долю Миколи Хвильового і "Сад Гетсиманський" Івана Багряного. Фільм можна розбирати на окремі цитати і епізоди. Майкл Редфорд надзвичайно влучно й точно передав те, що хотів сказати Орвелл.
Музичний супровід до фільму написав британський композитор Домінік Малдауні. Він тонко підкреслює настрій та характер твору. Головні ролі зіграли - Джон Хурт (Уінстон), Сюзанна Гамільтон (Джулія), Річард Бартон (агент-кат), Сіріл К'юсак (торговець антикваріатом), Грегор Фішер (найвідданіший партієць), Джон Босволл (Емануель Голдштейн).
Твір "1984" по суті є посланням людству в майбутнє і нагадуванням про всю брехливість та жахливість будь-якої узурпації, деспотії, диктатури, авторитаризму і тоталітаризму. Все це пройдений матеріал. Те, до чого повертатися не можна. Це шлях Гітлера і Сталіна. Сучасний світ повинен йти іншим шляхом і будуватися на зовсім інших прикладах та засадах! На засадах любові до Правди і Свободи. Лише Свобода (фізична і внутрішня) приводить до Перемоги.
Джордж Орвелл своїми власними очима бачив до чого привів нацизм, і як гнобив дисидентів режим Фра́нко в Іспанії. Він також відчував огиду до троцкістів і сталіністів. Вважається що в образі "Великого брата" він змалював самого Сталіна Джугашвілі, на руках якого кров сотні вільнодумних і свободолюбивих людей, патріотів, репресованих інтелігентів, митців, істориків... Радянський Союз - як катівня світу цього, яка масово породжувала рабів і ждунів. В страху, неволі та ненависті - ніколи не постане Вільна Людина.
Життя Орвелла не було легким. Він був щирою людиною і володів високою емпатією, за що й страждав. Його батько працював в британських спецслужбах, тому він чудово розумів як одна пропаганда засліплює іншу, але в обох випадках люди не знають Правди. Він прожив досить коротке життя і у віці 46 років помер від туберкульозу.
Нижче пропонуємо короткий виклад сюжету твору "1984" й стислий переказ всього, що відбувається у фільмі. Для всіх, хто хоче розкрити для себе глибинний сенс книги Орвелла. Також пропонуємо до перегляду саму кінострічку. На жаль, в українському дубляжі ми її не знайшли, а тому пропонуємо переглянути у тому вигляді, який доступний в інтернеті.
1984
Перед нами розкривається світ. Сірий, убогий та похмурий. Світ в якому усі один на одного схожі, один за одним шпигують і один на одного доносять. Світ де не існує цінностей та інституту сім'ї, різниця між чоловіком та жінкою знівельована.
Світ, де перепрошивають мозок. Де не припиняється війна ні на хвилину і щогодини прильоти. Ніхто не чув і не знає: що таке мир?? Люди вже звикли до цієї війни настільки, що у них атрофовані емоції. У їх генах - війна.
У цьому світі не існує посмішки. Цілі покоління народжені в постапокаліпсисі. Океанія воює проти Євразії та Ост-Азії вічно. По радіо щодня передають, що хвороби і смертність знижуються, демографія покращується, а на фронті - нові і нові здобутки. Здається, ця війна має дивний характер - вона має тривати постійно, без перемоги.
Головний герой - Уінстон Сміт. Він працює в Міністерстві Правди редактором - переписує історичні новини, щоби ті відповідали політиці партії. Іншими словами - зомбує людей пропагандою і дезінформацією. "Порція шоколаду не зменшиться нижче 25 грам", - ні, треба переправити на "Порція шоколаду підвищилася з 20 до 25 грам!". Він відчуває глибоку огиду до своєї роботи, але не може нічого вдіяти. Тому що він - раб, він - заручник режиму.
Щовечора людей збирають перед великим екраном на сеанси ненависті, і наче в кінотеатрі, крутять зізнання чергового зрадника, "колаборанта", якого треба прикінчити, викликаючи в публіки різку огиду, гнів, відразу і ненависть. Формуючи таким чином суспільство бидломаси - армію біороботів, котрі виконуватимуть накази за будь-якої потреби.
Людям показують як розстрілють "ворогів народу" і вони скандують: "Сб! Сб! Сб!". Один з "архізрадників" на ім'я Емануель Голдштейн спромігся сказати правду "Ця влада - це безликі маніпулятори, які служать собі, а не народу!", але публіка шаленіє у своїй одержимості й кричить: "Іпсо! Іпсо! Іпсо!". Всюди майоріє логотип партії у вигляді латинської літери "V".
Монотонний фабричний робочий день наповнює життя простих людей. Кожен носить поношену заводську робу, яку не знімає навіть після роботи. У кожній оселі та кабінеті вбудований зомбоящик, який все бачить і всіх чує. Великий брат через нього декламує чергову нісенітницю-пропаганду. Всюди гігантські гучномовці, великі і малі гелікоптери літають вулицями, заглядають у вікна, вистежуючи "зрадників" партії.
Здавалось, у цьому дурдомі неможливо бути Людиною. Однак, на одному з "сеансів ненависті" Уінстон ловить на собі липкий погляд молодої брюнетки. Він думає, що та за ним стежить і замість зацікавлення, проявляє страх. Невдовзі їх шляхи знову перетинаються - вони зустрічаються у темному переході. Незнайомка свідомо спотикається та падає. Уінстон дивиться на неї й, хоча у цьому світі вже не існує слабкої статі, все-таки наважується допомогти підвестись. Її звати Джуліа. Так народжується Любов.
Через таємну записку вони домовляються про зустріч на Природі за межами міста-клітки. Здається, це єдина можливість, де можна побути самими собою. Вони сідають на потяг, щоб дістатися лісу - тільки тут спокій. Вони мандрують лісовими стежками і виходять на високу гору з якої відкривається приємний душі крайобраз. Нарешті! Вони змогли побачити зелені луки і блакитне небо. "Це сон. Хочу тебе..", - проривається в Уінстона. "Не тут.. Йдемо у ліс, там безпечніше.", - відповіла дівчина, побоюючись, що і тут їх можуть застукати.
- Ти колись так вже робила?..
- Звичайно! Сотні раз.
- З партійцями?
- Так.
- З внутрішньої партії?
- Ні, не з цими покидьками... Але багато з них стали би...
- Послухай, я ненавиджу чистоту. І праведність теж. Не хочу, щоб була доброчесність. Хай всі стануть зіпсутими!
- Тоді я підходжу Тобі... Я зіпсута до основи!
Цей діалог - свідчення того, до чого доводить тоталітаризм. До розпусти і крайнощів. Які на фоні сатанинської монотонності і сірості, незкінченних обмежень та утисків, вже не сприймаються як щось низьке, як порок, а навпаки - як свобода і протест існуючому ладу.
Власне, так сформувалося чимало контркультур - і бітники, і хіпі, і панки. Усі вони пропагували Вільну Любов або Free Love, виступаючи в опозицію безрозсудним війнам та злочинній диктатурі.
Уінстон сказав правду. Праведність у цьому суспільстві - огидна. Вона двулика. Чистота - це гниль, а праведність - брехня. Все перевернуто, перемішано і підмінено.
Одного вечора, повертаючись з роботи, його увагу привертає загадкова крамниця. У ній старий бюргер продає різний антикваріат. Уінстон згадав, як колись купив в ній зошит для ведення щоденника. Йому пригледілась одна дрібничка й він вирішує придбати її. Здивований вибором відвідувача, торговець на завершення просить його пройтись з ним. Він показує йому таємну стару кімнату, яка знаходиться на горищі.
Невдовзі Уінстон приходить до нього ще раз і домовляється взяти кімнату в оренду за 4 долари в тиждень. Тепер він зможе бачити Джулію частіше. Ризикуючи власним життям, вона приходить до нього. Але не з порожніми руками, а з повною торбою справжніх натуральних продуктів, що є рідкістю у цьому світі:
- Привіт! Дивись, що я принесла.
- Привіт! Що там?
- Справжній цукор! Не сахарин. Справжній білий хліб! Варення! Справжнє молоко! І ось...
- Кава! Справжня кава!..
- Внутрішня партія... Пів кіло...
- Справжній чай... Як ти змогла це все роздобути??
- У цих гадів все є...
Так виглядає ілюзія яку формують та нав'язують бидломасі. Світ подвійних цінностей і стандартів. Одні бідніють і вмирають, інші жирують і веселяться. Одні воюють і вмирають, інші багатіють і розмножуються. Пропаганда існує не для всіх. Це просто штучно створена ілюзія - для бідних, для рабів, для заручників. Створюючи концтабір для інших, у самих покидьків усе є. У них є те, що вони приховують найбільше від інших - Воля і Свобода вибору!
Невдовзі на Уінстона виходить агент партії і під виглядом "друга" пропонує співпрацю по новоязу. Він розуміє, що це насправді СБшник, який через Джулію вийшов на його слід. Отже, тепер кожна зустріч з нею може бути останньою.
Дівчина знову приходить до нього на квартиру й розпитує, коли мають відключити за розкладом світло? Регулярні локдауни у цій країні не рідкість, а закономірність. Вона раптом звертає увагу на маленьку дрібничку, яку Уінстон колись придбав у продавця антикваріатом:
- Що це?
- Не знаю... Шматочок історії, який забули викорінити. Столітнє послання... Красу моменту зберігає дзвін Святого Климента...
-...А дзвін Святого Мартіна потребує три фартінга...
- Хто тебе цього навчив?? Що це?..
- Не знаю... Просто, знаю...
- Ми лише можемо піти звідси, поки не пізно. І більше не бачитись...
- Так.
- Успіх не буде довгим...
Саме так, на конспіративних квартирах, у потайки від атеїстичного режиму, збиралися і українські дисиденти, переслідувані шпигунами та зрадниками різного калібру, які стежили за ними зі всіх щілин. Так колись збиралося Києво-Могилянське братство. Так збиралася "Арештована коляда" 1972-року, коли на Василя Стуса та інших вільнодумців кремлівські підножки та підсвинки здійснили рейд-облаву. Пригадуються і греко-католицькі священники, замордовані на Сибірах і Колимах. Їх всіх залякували розстрілом, психлікарнями, завданням шкоди рідним. Під тортурами їх допитували й змушували свідчити проти себе різні кагебісти, енкаведисти, ефесбісти та інша придворна нечисть.
Уінстон продовжує:
- Не так важливо вижити, як залишитись Людиною. Нам головне не зраджувати один одного!..
- Не зізнаватися?? Але нам доведеться. Усі зізнаються. Це сильніше Тебе.
- Я не про "зізнаватися"... Це не зрада. Я про Почуття. Якщо вони змінять мої почуття, вони змусять розлюбити Тебе. Це і буде зрадою.
- Вони не зможуть. Тебе можуть катувати, й ти все що завгодно скажеш. Але тебе не змусять у це повірити. Вони не залізуть в Тебе - в Твоє Серце...
Одного дня їх з Джулією таки застають. У кімнаті увесь цей час під картиною був схований прослуховуючий пристрій. Старенький торговець антикваріатом виявився не таким доброчесним, як здавалося на перший погляд.
Уінстона схопили, побили і поголили. Психологи почали працювати з ним і програмувати свідомість, ламати особистість. Їх завдання - повністю затерти пам'ять... Щоб людина забула себе. Його катують, проводячи досліди та експерименти, ніби під приводом лікування.
Бідолашний вже сам не розуміє за що його звинуватили. Здається, він починає вірити, що є зрадником. Агент показує йому 4 пальця на руці і питає: "Скільки??". Уінстон відповідає: "4". Подають струм. Тоді він кричить: "П'ять, п'ять пальців!". Струм відключають. І так повторюється доти, поки він не скаже: "Я не знаю! Я не пам'ятаю!".
Ми очистимо ваш мозок, ми вилікуємо його. Вас не існує. Смерть і Страждання - це єдині емоції. Минуле - заборонене. Вірність - лише партійна. Любов - лише до Великого брата.
Уінстон ледь живий лежить на кушетці і з останніх cил промовляє до ката:
- Вам невдасться... Неможливо побудувати цивілізацію на страху і ненависті.... Вас чекає крах!.. Щось вас переможе... Життя вас переможе...
- Життям керуємо ми. Ми - формуємо світосприйняття.
- Є щось у Всесвіті... Якийсь дух... І вам його не подолати!..
- І що це за дух?
- Людський дух...
- Ви себе вважаєте людиною?
- Так.
- Вашого виду скоро не існуватиме.
Кат підводить Уінстона до люстерка і демонструє йому як він стікає кров'ю і вмирає.
- Коли мене пристрелять?
- Не хвилюйтесь, можливо через деякий час, вас пристрелять.
Уінстона тримали і катували, робили з нього овоча й нарешті привели в кімнату 101. Де піддають тортурам страху. Те, чого людина найбільше боїться. Його залякують кліткою зі щурами, яких збираються випустити йому на обличчя. Уінстон згадує, як його маму теж закатували агенти й криси гризли її труп. Він був малим хлопчиком і все це закарбувалося в його пам'яті.
В самому кінці несподівано виходить Джулія. Вона все продумала. Можливо, вона теж агентка Великого брата... Дівчина сухо промовляє до нього: "Я люблю тебе". Уінстон у відповідь кричить: "Спустіть щурів на неї, хай їдять її, мені вже байдуже!".
Потім усе закінчується і стихає. Їх відпускають, але не надовго. Вони з Джулією з'являються в їдальні, де вона говорить Уінстону:
- Я зрадила тебе.
- Я тебе теж... Мене змусили розповісти про твої гріхи.
Незважаючи ні на що, вони знову разом і збираються в тій самій кімнаті, на горищі, вже ніщо і ні від кого не приховуючи. Уінстон говорить:
- Джулія... Є правда, а є неправда. Будучи одним ти не обов'язково божевільний.
І додає:
- Тепер я розумію - як. Але не розумію - навіщо?
Раптом він прислухається, як в сусідньому дворі жінка співає традиційну народну пісню, яку співала йому мати в дитинстві, й каже:
- Ось, за ними майбутнє!.. А ми - покійники.
Раптом у двері хтось стукає й знову вриваються агенти служби безпеки партії. Востаннє Уінстон бачить Джулію після чергових катувань, де він також зустрічає колишнього партійця, який кричав на сеансах ненависті голосніше всіх. Навіть його не пошкодувала система. Уінстона розігрують, ніби Джулію убили, навмисно аби звести з розуму.
Невдовзі вони обоє знову разом, сидять в громадській їдальні, де він грає у шахи із самим собою, а вона промовляє:
- Добре, що мене вчасно взяли...
- Так.. А я розповів про тебе.. Твої злочинні думки і статеву підступність...
- У мене зустріч. Все. Ще побачимося.
- Так.. Побачимося ще...
Збайдужіла дамочка, неначе зрозуміла, що ця історія завершена і можна приступати до наступного "партнера", а Уінстон - "готовий". Готовий, щоб повністю здатися. Медова пастка спрацювала.
Наступного дня по всім екранам транслюють Уінстона Сміта, який зізнається:
"Звинувачую себе в наступному! Я спокушав партійців обох статей. Ходив в пролетарські зони. Підтримував інтимні стосунки з чоловіками партії. Свідомо підхопив сифіліс, щоб заразити дружину та інших членів партії. Разом з іншими агентами я підробляв банкноти, ламав станки, забруднював воду і зашифрованими сигналами наводив євразійські ракети на цілі на першій зльотній смузі. Я винний по всім статтям. Я радію, що попався. Я психічно хворий. Мене вилікували. Я прошу лиш прийняти мою любов до Вождя. Прошу застрелити мене, поки мій розум чистий".
По радіо звучить: "Ми перемагаємо. Кінець війни вже не за горами".
Люди кричать: "Сб! Сб! Сб!"
Читайте інші матеріали:
- Трагедія життя Миколи Хвильового
- Психотронні банди і методички кремля: газлайтинг, гостинг, гангсталкінг
- Як боротись проти окупантів, тролів, агентів. Порада синам.
- Чому у Верховній Раді нагородили сатаніста
© Портал SPADOK.ORG.UA
