Нарис до історії дрогобицького футболу

Перші згадки про футбол в Дрогобичі припадають на початок минулого століття. Уже в 20-ті роки в місті налічувалося біля десятка футбольних команд, серед яких польсько-українські («Юнак», «Польмін», «Тур», «Колеяж» і «Сокул»), єврейські («Бетар» і «Штерн») та «Підгір’я» – перша українська команда в Дрогобичі.

Туристично-спортове товариство «Підгір’я» було засноване 1923 року з ініціативи громадських діячів Дрогобича - професора М. Байрака, д-ра Коцюби, інженера О. Татарського, д-ра В. Кобільника, М. Муровича, Ю. Саварина, З. Щербана та о. С. Мацюрака. Товариство існувало у вигляді трьох самостійних команд з однаковою назвою: «Підгір'я» (студентське, на чолі з М. Байраком), «Підгір'я»-2 (учнівське), «Підгір'я» (пластунське).

Першим головою клубу став викладач латини та давньогрецької мови Дрогобицької української гімназії ім. Івана Франка Микола Байрак. Перший склад команди мав наступний вигляд: Стефан Татарський, Осип Татарський, Юліан Татарський, Володимир Коцюба, Володимир Кобільник, Р. Ґурґель, З. Щербан, П. Возняк, О. Веселий, Юліан Саварин, В. Робак, С. Мацюрак. Не маючи власного поля, команда тренувалася на «толоках», одна з яких організовувалася на вулиці Раневицькій біля рафінерії «Frymeta».

Рафінерія "Frymeta" розташовувалася на Задубичі (передмістя Задвірне) і була однією з найстаріших в місті. Її заснували у 1863 році. Останнім власником був Майлех Штайнблок (Meilech Steinblock) - член єврейської релігійної громади та віцепризедент організації "Machzikey Hadath" у Дрогобичі. Пізніше тут постало підприємство "Дрогобичнафтопродукт".

Перші зафіксовані на сьогоднішній день матчі були зіграні 1924 р. проти львівської «України». 20 липня у Дрогобичі господарі програли 0:9, а 12 жовтня у Львові зазнали ще більш нищівної поразки 12:0.

Момент матчу "Україна" - "Гасмонея", Львів, 13 квітня 1913 р. Фото з архіву Лесі Крип'якевич (колекція Степана Гайдчучка).

Попри футбольну складову, однією з головних ідей товариства "Підгір'я" була думка про роль спорту як елементу боротьби за незалежність України, виховання фізично здорових людей, сильних духом і тілом, які змагаючись на зеленому майдані, здобуватимуть досвід в тактиці, стратегії, як перемагати супротивника.

Навесні 1934 року на базі ТСТ "Підгір'я" було створено український спортивний клуб «Ватра». Одним з його керівників став диригент хору «Боян» у Дрогобичі, професор української гімназії ім. Івана Франка - Богдан П'юрко, який на кошти, виграні у лотерею, купив команді спортивну форму.

Імовірно, команда "Ватра" (Дрогобич). Джерело: Денис Мандзюк. Копаний м'яч.

До управи УСК «Ватра» входили здебільшого професори та учні гімназії, зокрема, Стефан Татарський (заступник голови і спортивний референт), Яків Борис (скарбник), Йосип Постойко, Роман Сасик (капітан команди). Автором статуту УСК «Ватра» став доктор Володимир Ільницький.

У вересні 1934 року, на дрогобицькому стадіоні єврейського спортивного товариства «Бетар», "Ватра" провела свій перший матч з досить сильною командою "Скала" зі Стрия. Дрогобичани програли - 0:3.

З 1935 по 1939 роки головою клубу був професор гімназії, викладач української мови Володимир Сольчаник. Після його смерті новим керівником УСК «Ватра» став заступник В. Сольчаника М. Валігура. На той час до товариства входило понад 180 осіб, які сплачували членські внески.

У 1937 році було затверджено кольори клубу — зелено-червоні, які символізували вогонь ватри та лісисту місцевість краю. "Ватра" стала виступати у Класі Б Підкарпатської округи, куди входили команди Самбора, Борислава, Стрия.

Поволі команда мужніла, набиралася досвіду. У 1944 році «Ватра» перемогла у Львові знамениту «Україну» – 2:1. Газета «Львівські вісті» так описувала героїчну гру дрогобичан:

«Спортова сенсація у Львові. „Ватра“, що з перших хвилин здобула серця львівської публіки завдяки своїй надзвичайно культурній і знаменитій грі, за презентувала себе з найкращого боку. Повний спокій при незвичайно високій техніці та, найважніше, зосереджена, зорганізована, амбітна гра імпонувала й повинна бути зразком для інших наших дружин. Старт до м'яча, опанування м'яча, безпосередня комбінаційна техніка — це прикмети, притаманні майже кожному змагунові „Ватри“. Кожний змагун дрогобичан був на своєму місці, кожний уперто, амбітно та з посвятою, хоч і з незвичайним спокоєм і внутрішнім опануванням, був живим учасником гри».

"Україна" була найсильнішим футбольним клубом Галичини 1920-30х років. Команда виникла на базі Українського Спортивного Кружка (УСК) за сприяння українського фундатора Івана Боберського. Була частиною однойменного Спортового Товариства "Україна". Виступала в червоно-чорних кольорах. 1944 року радянська влада ліквідувала СТ "Україна".

Емблема і однострої футбольної команди "Україна" (Львів).

Клуб виховав таких відомих серед дрогобицьких уболівальників футболістів як: Зенон Неділенко, Василь Флюнт, Тарас Колодрубець, Ярослав Мицавка, Михайло Гриник.

Також за "Ватру" виступав інженер Костянтин Кіцила на прізвисько "дрогобицький джентльмен", який в минулому грав за львівську "Україну" та перемишльський "Сян". Він часто виконував обов'язки капітана команди та виступав на різних позиціях. Репортери смакували його грою й з захопленням описували у своїх газетах: «Богатирем дня був Кіцила, який забив чотири голи» («Спортивний експрес», 1927 р.), «У перший план вибився Кіцила, який є цілковитим спеціалістом у грі головою» («Новий час», 1934 р.), «У захисті першу скрипку зіграв Кіцила. Цей гравець відтепер є у відмінній формі, а його гра головою і співпраця з нападниками робить його найкращим середнім захисником окружної ліги» ("Спортивна телеграма", 1935 р.). У подальшому К. Кіцила тренував "Ватру" і навіть вивів її в чемпіони окружної ліги. Його брат - Климентій Кіцила, був воротарем "Ватри".

В часи сталінських репресій, практично уся родина Кіцилів була знищена, або ж вивезена до Сибіру. Як зазначає журналіст Адольф Гладилович, обох братів Кіцилів закатували енкаведисти в дрогобицькій тюрмі в червні 1941 року. Сам клуб "Ватра" був розформований.

Загалом, за всю свою історію клуб провів 124 матчі - здобув 46 перемог, 50 поразок і 28 нічиїх. Команда забила 277 м'ячів, пропустила - 289.

Однією з найпотужніших команд регіону того часу вважався Військово-Цивільний Спортовий Клуб «Юнак» (W.C.K.S. Junak). Він збирав лаври і успішно виступав у львівській окружній лізі, демонструючи цікавий і видовищний футбол.

Спочатку у 1922 році цей клуб називався “Чарні”, у 1930-му він змінив назву на “Стзелец”, а вже у 1931-му став називатися “Юнак”.

Надзвичайно гостро проходили матчі «Юнака» з львівською «Україною», позаяк обидві команди вели запеклу боротьбу за право грати у Першій лізі польського футболу.

У 1937 році президентом "Юнака" став амбітний військовий, командир місцевого гарнізону, полковник Мечислав Млотек. Він вирішив побудувати сильну команду, справжню "футбольну вітрину" Дрогобицько-Бориславського нафтового басейну.

З допомогою численних нафтових магнатів Борислава і Дрогобича, «Юнак» стрімко розвивався. Чимало гравців були куплені з відомих команд, наприклад «Краковія» (Краків), "Погонь" (Львів),  «Вісла» (Краків). Навесні 1939 роки команда виграла місцеві ігри Львівського регіону, перемігши команди «Чорні» (Львів) та «Полонія» (Перемишль). "Юнаки" стали найкращою командою у змаганнях Львівського району, обійшовши "Україну". Дрогобич отримав шанс вийти у вищу лігу!

«Юнак» був надзвичайно популярний, близько 5 тис. уболівальників приходило дивитися ігри. За плей-офф в польську лігу, «Юнак» обіграв кілька команд. У червні і липні 1939 року перемогли такі клуби як «Унія» (Люблін) (6:0 та 3:4), «PKS» (Луцьк) (7:0 і 3:2) і «Стрілець-Гірка» (Станіславів) (6:1 і 0:4).

У фінальній групі 13 серпня 1939 року «Юнак» зіграв перший матч на плей-офф в Познані проти «Легії» (1:1). 20 серпня вдома зіграли внічию 0:0 з «Сласком». Дрогобичани виступали фаворитами. Наступна гра повинна була відбутися 10 вересня проти «Смігли» (Вільно), але була скасована через вторгнення німецьких військ в Польщу.

Склад дрогобицького "Юнака", 1939 рік.

Футбольний матч команд “Вісла” (Краків) – “Юнак” (Дрогобич) (травень 1939 р.)

Клуб був розпущений радянською окупаційною владою восени 1939 року після радянського вторгнення до Польщі на початку Другої світової війни. У перші місяці війни члени «Юнака» створили «Білі кур’єри» - пластунську організацію, яка таємно переправила сотні людей з окупованого Радянським Союзом Львова до Угорщини через радянсько-угорський кордон в Карпатах.

Фото з ювеліейного турніру, в якому зустрічались "Юнак" (Дрогобич) та "Погонь" (Львів). Львів, 1939 рік.

Новим періодом становлення дрогобицького футболу стали 50-ті роки, коли з ініціативи головного інженера 2-го нафтопереробного заводу Фрідріха Шарфа на арену вийшов «Нафтовик». Хоча ще під час Другої світової війни у 1940—1941 рр. у місті існувало Українське спортове товариство «Нафтовик», створене при нафтопереробному заводі № 1.

Спочатку за нафтовиків виступали місцеві копуни, але згодом команда почала поповнюватися гравцями із Закарпаття, Буковини і Львівщини.

«Нафтовик» почав успішно виступати в зональних змаганнях першості України, випереджаючи команди Мукачева, Виноградова, Чернівців, Калуша… Тричі поспіль (1957-1959) дрогобичани стають першими у своїх зонах. За переповнених трибун реконструйованого міського стадіону в Дрогобичі двічі (1958, 1959 рр.) проводилися півфінальні турніри, в яких «Нафтовик» ставав переможцем.

Мрія про підвищення у класі здійснилася 1960 року, коли «Нафтовик» став командою класу «Б».

Упродовж одинадцяти сезонів (1960-1970) «Нафтовик» з перемінним успіхом виступав на професійному рівні. Найвищим досягненням команди (5-те місце) став сезон 1965 року, коли «Нафтовик» очолював відомий закарпатський футбольний фахівець Берталон Вейг.

«Нафтовик» 1967 року. Фотографія з колекції Івана Ступака. Стоять (зліва направо): Юрій Петренко, Зеновій Кизима, Микола Жуков, Борис Рассихін, Віктор Ходукін, Юрій Касьяненко (тренер), Ярослав Гіщак, Карл-Степан Данилюк, Станіслав Береговський, Володимир Раєвський. Навприсядки: Роман Русевич, Валерій Шутильов, Лев Броварський, Борис Міщихін, Остап Савка, Олексій Кучинський.

Після розформування класу «Б», у Дрогобичі настає певне футбольне затишшя. Лише 1978 року, завдяки старанням колишнього гравця «Нафтовика» Йєне Міраї, з’являється молода команда «Торпедо», яка успішно виступає в першості області.

Наступного сезону на повний голос заявляє про себе «Хімік». Євген Камінський зібрав команду молодих обдарованих місцевих гравців, котрі два сезони поспіль виграють зональні змагання і беруть участь у фінальних республіканських турнірах. Однак для керівництва міста футбол виявився зайвою турботою, і роз’їхалися хлопці хто куди…

По завершенні сезону 1982, команду взяв на баланс Експериментально-механічний завод спеціального обладнання, тому вона змінила назву на «Авангард».

Футбольний клуб "Хімік" (Дрогобич), стадіон "Крановик", 1980-1981 рр.

Новий футбольний пік у Дрогобичі припадає аж на 1986 рік, коли дрогобицький «Авангард» (форма біло-чорна) посідає друге місце в області, а в фіналі Кубка України лише в додатковий час поступається за результатами двох матчів (2:0, 0:3, дод.час) «Південсталі» з Єнакієво. До слова, арбітраж у повторній грі був досить дивним: два м’ячі із трьох донбасівці провели з пенальті (у т.ч. вирішальний). Гра біло-чорних залежала від таких майстрів як Володимир Журавчак, Тарас Гірший, Микола Козоріз, Ігор Пилипів, Богдан Риб'як, Василь Берездецький, Юрій Мінько, Юрій Широков, Василь Карпин, Богдан Пирч, Степан Греділь.

Нарешті 1990 року здійснюється багаторічна мрія дрогобичан. На футбольному небосхилі з’являється клуб «Галичина».

Команда була укомплектована гравцями розформованого львівського СКА "Карпати", попередньо сформувавши СФК "Дрогобич". Тренерський штаб: Микола Олександрович Самарін (головний тренер), В.П.Телінгер і А.А.Чернов (помічники). Президентом став Хосе Турчик - відомий дрогобичанин, футболіст, який виступав за "Нафтовик" (Дрогобич) і "Колос" (Полтава). Повний склад: О.Береський (воротар), А.Коваленко (воротар), В.Буняк, Р.Зуб, А.Єщенко, Ю.Мокрицький, А.Авер'янов, В.Медвідь, А.Войтюк, А.Сєдих, І.Кондак, В.Бондарчук, А.Гій, В.Кухлевський, В.Устюжанінов, М.Стельмах, В.Ковтанюк, Ф.Мергалімов, В.Лінніков, Ю.Шулятицький, О.Федоров, А.Безсмертний, О.Головень, В.Фурсов.

На жаль, клуб посів 14-те місце у західній зоні тодішньої союзної 2-ї ліги. А довгоочікуваний перший національний чемпіонат «Галичина» під керівництвом Бориса Рассихіна провела у Першій лізі, посівши лише 11-те місце й вибула у Другу лігу.

У другому ешелоні українського футболу перші 6-7 сезонів для «Галичини» були досить вдалими. Так, у сезоні 1994/95 підопічні Андрія Карімова посіли почесне п’яте місце (серед 22 команд), здобувши 25 перемог. Удруге реконструйований (1990 р.) міський стадіон "Крановик" збирав по 3-5 тисяч уболівальників. Не дивно, адже «Галичину» тепер представляли переважно місцеві вихованці.

Найвище досягнення в Кубку України — вихід до 1/8 фіналу в сезоні 1995/1996: в 1/64 фіналу дрогобичани обіграли на виїзді «Підгір’я» (Сторожинець) 1:0, далі в домашніх іграх здолали «Ниву» (Теребовля) з рахунком 3:1 і криворізький «Кривбас» (0:0; 6:5 у серії пенальті), але в 1/8 фіналі програли у Вінниці місцевій «Ниві» — 0:2.

У сезоні 1998/1999 рр. Василь Карпин знову увійшов до числа кращих бомбардирів Другої ліги, забивши 11 голів, що дало можливість посісти 3-є місце в Групі А. У сезоні 2001/2002 рр. Олег Теплий забив 15 голів, ставши 5-м бомбардиром Другої ліги в Групі А, але цього показника він досягнув виступами за дві команди («Галичина» Дрогобич і «Сокіл» Золочів).

На жаль, через різні організаційні та фінансові труднощі, культова в Дрогобичі команда почала котитися вниз. У сезоні 2002/03 «Галичина», посівши останнє місце, розпрощалася з 2-ю лігою.

Щоправда, була ще «Галичина-Карпати» (але львівська), згодом – участь «ДДПУ-Каменяра» та сформованої заново «Галичини» у чемпіонатах області. Однак футбольний Дрогобич заслуговував більшого.

Промінчик надії блиснув перед чемпіонатом Європи-2012. Стадіон "Галичина", як місце підготовки однієї із команд-учасниць ЄВРО, став на чергову грандіозну реконструкцію. Йшли розмови про повернення «Галичини» до чемпіонату України, навіть про 1-шу лігу. Однак стадіон перетворився на довгобуд з невизначеною перспективою.

У 2005-2006 роках клуб виступав у чемпіонаті Львівської області, де був одним із середняків ліги. 2005 рік «Галичина» завершила на 4 місці обласного чемпіонату, а наступний сезон дограла лише до літа, у липні через нестачу коштів колектив знявся зі змагань.

На початку 2008 року Дрогобицька міська рада ухвалила рішення про відновлення муніципального футбольного клубу «Галичина» та сприяла фінансуванню команди. Домашньою ареною виступив стадіон "Каменяр" (ЗОШ №8), що є складовою спортивного комплексу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Клуб заявився на першу лігу Львівщини 2008, одразу фінішувавши на першому місці та вийшовши до Прем'єр-ліги. У Прем'єр-лізі Львівщини 2009 року «Галичина» здобула бронзові нагороди.

У 2017 р. зусиллями уболівальників і міської влади було відновлено команду, яка заявилася в другій лізі чемпіонату області. Перший матч після семирічної перерви «Галичина» зіграла 13 травня 2017 р. у Дрогобичі проти «Вереса» (Великий Любінь) — 1:3. В 2018 р. до команди, яка розпочала виступи у першій лізі Львівської області, повернулася ціла низка талановитих місцевих вихованців — Ю. Ковельський, Т. Тарасович, Т. Рудавець, Т. Грицан, В. Трусевич, Р. Подоляк, І. Сілецький, А. Петричкович, І. Ільчишин.

Дрогобицька «Галичина» шість разів заявлялася для участі у розіграші кубка Львівщини (2005 р., 2006 р., 2008 р., 2009 р., 2010 р., 2020 р.). Найкращим став результат 2008 р., коли дрогобичани грали у півфіналі. У 2009 р. і 2010 р. «жовто-зелені» дісталися чвертьфіналу.

Використані джерела:

1. Іван Ступак. До історії дрогобицького футболу.
2. Денис Мандзюк. Копаний м'яч. Коротка історія українського футболу в Галичині 1909-1944 рр.
3. Куйдич. М, Михайлович Р., Турчик Х., Маців В. (1994). Біля витоків дрогобицького футболу. 1920-1944. Частина перша (українська). Дрогобич.
4. Василь Каспаревич, Олександр Паук, Тарас Пуньків. Львівський футбол: люди, факти 1939–1991.
5. Богдан Люпа, Ярослав Грисьо, Іван Яремко. Хроніки львівського футболу (перша пол. XIX ст. - 1965).
6. Юрій Михалюк. Таємниці львівського футболу.
7. Сасик Роман (1986). Український спортовий клюб "Ватра" в Дрогобичі (Спомин) // Дрогобиччина – земля Івана Франка. Т. (українська). Нью-Йорк-Париж-Сидней-Торонто. с. 143–144.
8. МФК "Галичина" в аматорських турнірах. Статистичний довідник (2023)
9. Facebook-група. Футбол Дрогобича.
10. Андрій Байцар. З історії футболу у Винниках.
11. Вікіпедія. ТСТ Підгір'я (Дрогобич). 
12. Вікіпедія. УСК Ватра (Дрогобич).
13. Вікіпедія. ФК Галичина (Дрогобич).
14. Вікіпедія. ФК Хімік (Дрогобич).
15. Facebook. WCKS Junak (Drohobycz).
16. Вікіпедія. PKS (Luck).
17. Вікіпедія. Футбольні клуби Дрогобича.
18. Вікіпедія. Футбол в Дрогобичі.
19. Вікіпедія. Стадіон "Галичина" в Дрогобичі.
20. Стадіон "Галичина" м. Дрогобич - статистика.
21. Офіційний сайт МФК "Галичина".
22. Facebook-сторінка. МФК "Галичина" (Дрогобич).
23. Хосе Турчик. Історія дрогобицького футболу (відео).
24. Хосе Турчик: «Вважаю себе романтиком Футболу» (Фото).
25. Хосе Турчик. Міські історії (Youtube).
26. Дрогобицький футбол: історія і сьогодення (відео).
27. Задовго до Заварова: хто був першим українським футболістом Серії А.
28. Б.Лазорак. Епізоди із спортивної хроніки Дрогобича 20-х – 30-х рр. ХX ст.
29. Витоки калуського футболу.
30. Історія команди "Нафтовик" (Долина).
31. Христина Лібович, Надія Лібович. Спорт на Галичині в кінці ХІХ - початку ХХ століття: зародження, становлення та популяризація.
32. Син Івана Франка був одним із перших футболістів на Галичині. А ще він був льотчиком та воював у Першій світовій.
33. Невідомі документи про діяльність УСК “Богун” у Бродах у 1930-тих роках.
34. ISSUU. Drohobyzher Zeitung.
35. Юрій Кушлик: "МФК "Галичина" - це футбольний бренд для Західної України, який не повинен зникнути"
36. Форум. Історія українського футболу.
37. Історія футбольного клубу "Вісла" з Кракова.
38. Святослав Куделич. Повна історія матчів "Галичини" (Дрогобич).
39. “Ворскла” – “Галичина” (Чемпіонат СРСР. 1990. Друга ліга. Західна зона. 3 тур)
40. "Носилися з цими бронежилетами Кварцяного, як сайгаки": пенальті від Баллака, 1:7 від Динамо, Вацко-футболіст.

© Портал SPADOK.ORG.UA